Relevance of research. The peculiarities of the historical and socio-cultural situation, the specificity of multi-ethnic mentality determined the corresponding complex of common features of romanticism as one of the main directions of development of the European artistic culture of the 19th century. This is lyricism, philosophical self-deepening, the opposition of the categories of the real and the unreal, the tendency to synthesize genres, the gravitation towards intimacy, giving a priority role to the vocal principle, appeal to verbality, and the expansion of theatrical imagery.Attempts to create some neo-romantic thesaurus of past and present compositional techniques were inspired by the formation of a discussion space in which the phenomenology of the concepts “romanticism”, “neo-romanticism”, “postmodernism” is located. The search for adequate definitions of these concepts and adequate interpretation of their meaning has been going on for over a century. In the artistic space of different national traditions, their interpretation requires consideration of many objective and subjective preconditions, which determined the relevance of the topic of this study.The scientific novelty of the article is that for the first time a wide range of modifications and original author’s approaches to the interpretation of the romantic tradition in the 19th – 20th centuries are studied. The romantic tradition is interpreted as an inexhaustible source of inspiration for artists, an inconspicuous genre-style continuum, able to live a new life, to resonate with new socio-cultural and psychological issues. Purpose of the article is to explore the manifestations of the dialogue between Romanticism and Neo-romanticism in the era of Рostmodernism.Methodology. The article uses the methodology and techniques of systematic research, combining comparative, cognitive and analytical methods, updated in the process of studying the stylistic cyclical nature of romanticism of the 19th–20th centuries:comparative, used in the process of comparing the iconic artistic features of romanticism, postmodernism and neo-romanticism;cognitive, which allows to comprehend a qualitatively new aesthetic nature of romantic neo-stylistics;analytical, updated in the process of studying the stylistic cyclical nature of romanticism in the European culture of the 19–20 centuries.The general theoretical basis necessary for the study of the outlined range of problems are works on art history, culturology, history and theory of music.Conclusions. The observations made in the article allow us to conclude that at the end of the twentieth century the dominance of lyrics in many shades and gradations as the most essential and reliable way to embody the romantic beginning is indicative. In addition, the article states that neoromanticism at the end of the millennium tends to expressive perception of the world; moreover, one of the cross-cutting themes is the theme of beauty — not only external, but also the beauty of spirit, thought, idea, concept. As in the historical era of Romanticism, the process of destruction of rigid genre boundaries, their mutual enrichment continues. The proposed approach can become a scientific basis for further research of creative processes of the 20th–21st centuries.

Актуальность исследования. Особенности исторической и социокультурной ситуации, специфика разнонациональных менталитетов обусловили соответствующий комплекс общих черт романтизма как одного из магистральных направлений развития европейской художественной культуры XIX века. Это лиризм, философское самоуглубление, противопоставление категорий реального и ирреального, тенденция синтеза жанров, тяготение к камерности, предоставление приоритетной роли вокальному началу, обращение к вербальности, экспансия театральной образности.Попытка создать определенный неоромантический тезаурус прошлых и современных композиторских техник инспирировала формирование дискуссионного пространства, в котором пребывает феноменология понятий «романтизм», «неоромантизм», «постмодернизм». Поиск адекватных дефиниций этих понятий и адекватного толкования их смысла продолжается уже более столетия. В художественном пространстве разных национальных традиций их трактовка требует учета множества объективно-субъективных предпосылок, что обусловило актуальность темы данного исследования.Научная новизна статьи. Впервые исследуется широкий спектр модификаций и оригинальных авторских подходов к интерпретации романтической традиции в ХІХ– ХХ столетиях. Романтическая традиция интерпретируется как неиссякаемый источник вдохновения для художников, необозримый жанрово-стилевой континуум, способный жить новой жизнью, резонировать новым социокультурным и психологическим запросам.Цель статьи — исследовать проявления диалога романтизма и неоромантизма в эпоху постмодернизма.Методология. Использована методология и методика системного исследования, которые объединяют компаративный, когнитивный и аналитический методы, актуализированные в процессе исследования стилевой цикличности романтизма ХІХ–ХХ столетий:компаративный метод использован в процессе сравнения знаковых художественных черт романтизма, постмодернизма и неоромантизма;когнитивный метод позволяет постичь качественно новую эстетическую природу романтической неостилистики;аналитический метод актуализирован в процессе исследования стилевой цикличности романтизма в европейской культуре ХІХ–ХХ столетий.Общетеоретическую базу, необходимую для исследования очерченного круга проблем, составляют труды по искусствоведению, культурологии, истории и теории музыки.Выводы. В конце ХХ столетия показательным стало доминирование лирики во множестве оттенков и градаций как наиболее сушностного и достоверного способа воплощения романтического начала, новой интерпретации романтической конфликтности сквозь призму многомерности сопоставлений воплощения идеи внутреннего мира личности. Констатируется, что неоромантизм конца тысячелетия тяготеет к экспрессивному восприятию мира; при этом одной из сквозных является тема красоты — не только внешней, но и красоты духа, мысли, идеи, концепции. Как и в историческую эпоху романтизма, продолжается процесс разрушения жестких жанровых границ, взаимообогащение жанров. Предложенный подход может стать научным основанием для дальнейших исследований творческих процессов ХХ–ХХІ столетий.

Романтизм розглянуто як один із магістральних напрямів розвитку європейської художньої культури ХІХ століття. Особливості історичної та соціокультурної ситуації, специфіка різнонаціональних менталітетів зумовили відповідний комплекс спільних рис: ліризм, філософське самозаглиблення, протиставлення категорій реального та ірреального, тенденція синтезу жанрів, тяжіння до камерності, надання пріоритетної ролі вокальному началу; звернення до вербальності, експансія театральної образності. Мистецтво ХХ століття відрізняється від попередніх епох стильовим плюралізмом. У руслі епох «модерну», а згодом і «постмодерну» неостилістика стала симптоматичним явищем музичної свідомості, де кожен сенсовий шар сприймається як нова, окрема реальність. Творчість постмодерністів не обмежується рамками жодної з національних культур − кожна з них постає як сума текстів або як гіпертекст, утворюючи нову систему критеріїв соціокультурного порівняння національних традицій на основі сучасного універсального світобачення. Відтак, в кінці ХХ століття показовим є домінування лірики у безлічі відтінків і градацій як найбільш сутнісного і достовірного способу втілення романтичного начала, нової інтерпретації романтичної конфліктності крізь призму багатовимірності співставлення втілення ідеї внутрішнього світу особистості. Неоромантизм перетворюється у провідний естетико-стильовий напрям сучасної постмодерної парадигми. У статті констатується, що неоромантизм кінця тисячоліття тяжіє до експресивного сприйняття світу; причому однією з наскрізних є тема краси — не лише зовнішньої, а й краси духу, думки, ідеї, концепції. Як і в історичну добу романтизму, продовжується процес руйнації жорстких жанрових меж, їх взаємозбагачення.