Мета статті – з’ясувати специфіку соціальних танців на сучасному етапі розвитку; визначити особливості та охарактеризувати перспективи нового, спортивно-змагального контексту соціальних танців. Методологія дослідження базується цілісному й системному підходах до вивчення соціальних танців. Застосовано аналітичний метод (для визначення наукових підходів); метод художньо-стилістичного та мистецтвознавчого аналізу (для виявлення й обґрунтування тенденцій розвитку соціального танцю ХХІ ст.); системно-функціональний метод (посприяв структуруванню конкурсних соціальних танців як феномена сучасного соціокультурного простору). Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено спортивно-змагальний контекст соціальних танців ХХІ ст.: проаналізовано особливості техніки виконання й танцювальну лексику соціальних танців Аргентинське Танго, Бачата, Меренга, Сальса, Свінг Західного узбережжя, Джиттербаг, Дисккофокс, а також Карибського шоу, Латинського шоу та Карибських танців – танцювальних програм, затверджених Міжнародною танцювальною організацією для проведення європейських та світових чемпіонатів; з’ясовано специфічні відмінності неконкурсного й конкурсного соціального танцю в умовах соціокультурного простору ХХІ ст. Висновки. Виявлено, що в контексті сучасного розвитку спортивно-змагального напряму трансформуються характерні ознаки соціальних танців (посилюється значення візуального складника, стандартизовано техніку виконання й ін.) та функції (окрім комунікативної, інформаційної, емоційної, соціальної, рекреаційної, психотерапевтичної, домінуючими стають виховна, естетична, образотворча й ін.). Сучасні соціальні танці уособлюють варіативність поєднання мистецтва танцю (традиційна властивість) і майстерності (підготовка за програмою): мистецтво включає в себе творчість, спонтанність і самовираження, а майстерність сприяє створенню естетичного, художнього аспекту, проте без акцентування на особистій творчості й самовираженні.