Мета статті – виявити ознаки мистецької школи і традиції в творчості балетмейстера Державного ансамблю танцю УРСР Павла Вірського. Методологія. У статті використано дедуктивний метод, зокрема екстрапольовано концептуальні положення щодо традиції Н. Шахназарової та С. Безклубенка в площину творчості П. Вірського; застосовано історичний, мистецтвознавчий і типологічний принципи для виявлення особливостей традиції та школи П. Вірського. Наукова новизна. Доведено, що П. Вірський став фундатором авторської мистецької школи і традиції в народно-сценічній хореографії. Висновки. Павло Вірський у формальний, як керівник Державного ансамблю танцю УРСР, та неформальний спосіб (широке коле прибічників його балетмейстерських та педагогічних принципів, що існує впродовж кількох десятиліть) став лідером культурно-мистецької сфери України. Яскравість індивідуальності, потужність творчого дару, його новаторський потенціал сприяли створенню нового стильового напряму хореографічного мистецтва, що визначив «обличчя» професійного українського народно-сценічного танцю на багато років. Творчі принципи митця засвоюють та розвивають сучасники – послідовники закладених ним традицій. Серед основних ознак школи П. Вірського – академізація народно-сценічного танцю, органічне поєднання високотехнічного виконання з акторською майстерністю й пантомімою, застосування симфонізму як композиційного принципу балетмейстерської діяльності, використання сценографічних і режисерських засобів театральної естетики й ін. Традиції та принципи школи П. Вірського розвиваються, забезпечуючи сталий поступ українського народно-сценічного танцю, живлячи українське хореографічне мистецтво в цілому.