Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.