Вступ. Існує думка, що зміни деяких показників природного та адаптивного імунітету у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з надмірною масою тіла зумовлені ожирінням, що його супроводжує. Жирова тканина є потужним секреторним органом, що продукує чимало цитокінів, особливо адипокінів, що відіграють ключову роль у різних імунних реакціях. Відомо, що рівень головних адипокінів, що регулюють жирову тканину, у периферичній крові (ПК) людини визначається з урахуванням статевого диморфізму. Мета дослідження — з’ясування питання про те, якою мірою зміни лейкоцитарного складу та імунофенотипу лімфоцитів крові, що спостерігаються при ЦД 2-го типу в жінок, обумовлені ожирінням, з огляду на значні статеві відмінності в секреції низки адипокінів, які беруть участь у контролі функції імунної системи. Матеріали та методи. Обстежено 24 жінки з вперше виявленим ЦД 2-го типу віком від 40 до 65 років, які були розподілені на дві підгрупи: першу — з індексом маси тіла (ІМТ) < 25 кг/м2 і другу — з ІМТ ≥ 30 кг/м2. Загальну кількість лейкоцитів у ПК підраховували за допомогою гематологічного аналізатора. Лейкоцитарну формулу визначали в мазках ПК на 200 клітин, що забарвлені за Папенгеймом. Поверхневі антигени лімфоцитів проти мембранних антигенів: CD3, CD4, CD8, CD20 і CD56 — мітили моноклональними антитілами, маркованими флуоресцеїн-ізотіоціанатом або фікоеритрином. Результати. Підвищення загальної кількості лейкоцитів у ПК пацієнтів з ожирінням було значнішим, ніж у хворих із нормальним ІМТ, тобто 23,1 % проти 14,5 % (p < 0,05). Найвищий лейкоцитоз спостерігався у хворих на СД 2-го типу з ожирінням і у середньому досягав 7,61 × 109/л. У подгрупі здорових і хворих жінок із нормальною масою тіла абсолютна кількість сегменто­ядерних нейтрофілів у ПК у пацієнток із ЦД 2-го типу відповідно до такої в нормоглікемічних жінок була збільшена в середньому на 20,3 %, а в огрядних жінок таке співвідношення становило 29,1 % (p < 0,05). У більшості жінок із вперше виявленим ЦД 2-го типу та нормальними показниками величини маси тіла спостерігалося тільки незначне та статистично невірогідне підвищення абсолютної кількості CD4+ та CD8+ Т-клітин. Абсолютна кількість моноцитів у ПК у цих підгруппах була ще більш збільшеною відповідно в середньому на 59,2 % у худих (p < 0,05) і на 64 % в огрядних жінок (p < 0,05). У більшості хворих на ЦД 2-го типу з ожирінням відмічалося статистично вірогідне підвищення абсолютної кількості природних клітин-кілерів (CD56+-клітини) у ПК. Висновок. У жінок, хворих на ЦД 2-го типу, з ожирінням спостерігаються більш значні зміни в лейкоцитарному складі (збільшення числа нейтрофілів і моноцитів) та імунофенотипі лімфоцитів (збільшення числа CD4+ Т-клітин і CD56+-клітин) крові, ніж у жінок, які страждають від ЦД 2-го типу, із нормальним ІМТ, що вказує на більш виражене у них хронічне низькоградієнтне запалення і пояснює причину більш тяжкого перебігу ЦД 2-го типу при ожирінні. Отримані результати співпадають з останніми даними про те, що ефективність деяких пероральних цукрознижувальних засобів, зокрема метформіну, багато в чому зумовлена їх протизапальною дією.