Мета статті – виявити проблемні аспекти системи К. Станіславського, на основі якої освоюють фахову майстерність актори театру й кіно. Методологія дослідження. Основними в проведенні дослідження стали аналітичний та логічний підходи до осмислення основних прийомів психотехніки актора театру й кіно за системою К. Станіславського. Застосовано порівняльний аналіз життя актора в ролі та життя звичайної людини. Основою порівняння обрано аспект діяльності актора як митця. Наукова новизна. Здійснено аналітичну «ревізію» основних засад системи Станіславського, на підставі яких освоюють фахову майстерність актори театру й кіно. З’ясовано, що прийоми, застосовувані акторами для відтворення життя в ролі, недостатньо ефективні, бо помилково запозичені К. Станіславським із життєвого досвіду людини. Виявлено історичні причини такого запозичення та недоліки прийомів психотехніки. Вказуються шляхи вдосконалення майстерності актора. Висновки. Внутрішнє життя актора в ролі відрізняється від життя звичайної людини. Схожість між тим та іншим життям тільки зовнішня. Виявлено розбіжності між підходом до створення стану переживання в ролі за системою К. Станіславського та методом М. Чехова, який наполягав на відмінній від життя природі почуття й переживання актора. На механізм збудження акторського переживання в ролі, окрім іншого, найбільше впливає майстерність удавання актором зовнішнього життя персонажа. Однак про таку майстерність у системі К. Станіславського не йдеться, натомість розглядається тільки внутрішнє життя людини, на основі аналізу якого винайдені прийоми. У цьому й полягає найбільша помилка К. Станіславського.