У статті досліджено принципово важливу для сучасної філософії ідею про сутнісний зв’язок справедливості, визнання та ідентичності.Доведено, що справедливість соціальних взаємин зумовлена не так способом розподілу матеріальних благ, як процесами суспільного та індивідуального визнання. Із цієї точки зору, яку обстоюють Ю.Габермас, А.Гонет, Ч.Тейлор, З.Форс, випливає, що саме люди,яким властива гідність, можуть стати не лише об’єктами, а й суб’єктами справедливості, тобто громадянами. Завдяки подоланнюполітичного патерналізму та існуванню індивіда як суб’єкта політичної дії відбувається глибинне переакцентування ідентичності із завузького поля міжособистісного спілкування і формування нової, заснованої на людській гідності та чесності, моделі соціальної справедливості та постконвенційної ідентичності. Таким чином, автор доходить висновку, що саме визнання є тією найширшою нормативною категорією, яка обіймає і справедливість, і ідентичність, а їх економічні і культурно-символічні виміри мають бути пов’язані між собою. У такий спосіб можна вибудувати адекватну сьогоденню справедливу теорію ідентичності, а також уникнути репресивного комунітаризму, який акцентує увагу на цінностях своєї спільноти та нехтує можливістю для кожного індивіда бути рівноправним учасником соціального простору загалом.