Право власності на землю гарантується Конституцією. На виконання цієї норми Земельним кодексом України (далі – ЗК України) передбачено право громадянина на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки на території України. Як правило, безоплатне передання у власність земельної ділянки в межах населеного пункту – компетенція відповідних сільських, селищних, міських рад (далі – місцеві ради). У зв’язку з тим, що передбачений ЗК України порядок такого передання (ст. 118, 122, 1861) є дещо неконкретизованим, розповсюдженою є практика прийняття місцевими радами або їх виконавчими органами нормативно-правових актів, що встановлюють порядок безоплатного передання у приватну власність земельних ділянок громадянам України. Оскільки питання належності таких дій до компетенції органів місцевого самоврядування (далі – органи МС) прямо впливає на обсяг прав та обов’язків громадян, що бажають зреалізувати власні права на безоплатне одержання землі, дослідження цієї теми становить значний прикладний та науковий інтерес. Суб’єктом, що уповноважений приймати остаточні рішення в процесі ініціювання та надання дозволу на безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок із земель комунальної власності, відповідно до частини першої статті 122, пункту “б” частини першої статті 12 ЗК України, частини п’ятої статті 16, пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – ЗУ «Про МС») є відповідні місцеві ради. Як відомо, останні є не постійно діючими, а представницькими органами МС, що працюють сесійно, а його члени (депутати) виконують свої обов’язки на громадських засадах. Відтак, у зазначений процес в абсолютній більшості випадків залучений увесь комплекс органів МС, який включає в себе окрім місцевої ради ще й постійні комісії ради, місцевого голову та секретаря місцевої ради, виконавчий комітет, інші виконавчі органи місцевої ради, до компетенції яких належать питання регулювання земельних відносин, архітектури, містобудівної діяльності, землеустрою, захисту навколишнього середовища, приватизації (у випадку їх наявності) та ін. У зв’язку з таким широким переліком управлінських органів, які на тому чи іншому етапі можуть представляти інтереси територіальної громади, законодавчою розрізненістю норм права, що комплексно врегульовують питання порядку безоплатного передання у приватну власність комунальних земель, виникає практична необхідність та доцільність як для правозастосовців – службовців органів МС, так і для заявників – громадян керуватися одним нормативно-правовим актом локальної дії, який би не тільки інтегрував сукупність законодавчих норм, однак і відобразив особливості відповідного процесу безоплатного передання земельної ділянки, що пов’язані з структурними особливостями виконавчих органів МС, особливостей земель комунальної власності і т.д. Отже, актуальним є визначення чи мають органи МС відповідну нормотворчу компетенцію, а якщо так, то які саме.

Please feel free to contact author if you have any questions: novozhylov.main@gmail.com