У статті комплексно досліджено теоретичні та прикладні аспекти формування економічної резильєнтності підприємств в умовах екстремальної невизначеності, що посилюється внаслідок воєнних дій, порушення глобальних ланцюгів постачання, енергетичних криз та макроекономічної нестабільності. Обґрунтовано, що системне управління ризиками виступає базовою передумовою забезпечення стійкості підприємств, оскільки дозволяє своєчасно ідентифікувати загрози, оцінювати їхній вплив та формувати адаптивні управлінські рішення. На основі аналізу практики функціонування українських підприємств у період повномасштабної війни встановлено, що ключовими інструментами підвищення резильєнтності є диверсифікація напрямів діяльності та ринків, цифрова трансформація бізнес-процесів, впровадження сценарного планування для реагування на різні варіанти розвитку подій, а також гнучке управління ресурсами та логістикою. Доведено, що антикризове управління та перебудова операційних моделей забезпечують відновлення діяльності та формування нових конкурентних переваг. Окрему увагу приділено формуванню організаційної резильєнтності через розвиток людського капіталу, впровадження розподілених моделей роботи та забезпечення безперервності бізнес-процесів, а також управлінню стійкістю ланцюгів постачання шляхом диверсифікації логістичних маршрутів і створення буферних запасів. Особливу увагу в дослідженні приділено вибору контрагентів як критично важливому елементу управління ризиками. Встановлено, що в умовах невизначеності цей процес набуває стратегічного характеру та потребує врахування не лише фінансової надійності партнерів, але й їх логістичної стійкості, географічної диверсифікації та адаптивності до криз.