У статті здійснено комплексне теоретико-методологічне дослідження сутності продовольчої безпеки та її синергетичного взаємозв'язку із цілями сталого розвитку. Обґрунтовано, що в умовах безпрецедентних макроекономічних шоків, зумовлених наслідками пандемії та повномасштабною військовою агресією, фокус забезпечення продовольчої безпеки об'єктивно зміщується з національного на базовий локальний рівень. Доведено, що в результаті реформи децентралізації саме територіальні громади стали головними суб'єктами формування просторової продовольчої політики, яка має враховувати як необхідність стимулювання місцевого агровиробництва, так і гарантування фізичної та економічної доступності безпечної їжі для населення. На прикладі 64 територіальних громад Закарпатської області здійснено просторовий аналіз продовольчого забезпечення, який засвідчив суттєву диференціацію стратегій розвитку залежно від природно-кліматичних умов низовинних та гірських територій. За результатами аналізу роздрібного товарообігу регіону виявлено глибокі структурні дисбаланси у раціоні харчування населення та підтверджено проблему економічної недоступності високобілкової і вітамінної продукції. З метою подолання виявлених загроз запропоновано комплекс стратегічних заходів розвитку території в контексті продовольчої безпеки, що включає перехід до формування локальних продовольчих балансів, системну підтримку мікрофермерства через механізми сільськогосподарської кооперації, розбудову інфраструктури «коротких ланцюгів постачання» та створення муніципальних стратегічних резервів.