Анотація. Аналіз останніх досліджень засвідчує, що постуральні девіації у жінок другого періоду зрілого віку мають мультифакторний характер і формуються під впливом: інволюційних морфологічних змін, порушень просторової організації тіла, дискоординації нейром'язового контролю, комплексної взаємодії функціональних чинників. Попри значний обсяг емпіричних даних, наукова література демонструє фрагментарність підходів. Це актуалізує необхідність інтеграції клінічних, біомеханічних та функціональних параметрів із використанням сучасних методів математичного моделювання для формування цілісної концептуальної моделі постуральної дисфункції. Мета – виявити та систематизувати факторну структуру біомеханічних, функціональних та симптоматичних показників жінок другого періоду зрілого віку з круглою спиною та сколіотичною поставою для наукового обґрунтування диференційованого підходу до корекційно-профілактичних заходів. Методи. теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел; методи математичної статистики. Результати. Математико-статистичне моделювання дозволило ідентифікувати специфічні вектори функціональної вразливості для різних типів постави. Встановлено типоспецифічність факторних структур. У жінок із круглою спиною виділено 4 фактори (86,1% дисперсії), де домінантним є «Статико-динамічна стабільність тулуба» (35,6%), що відображає дисбаланс між мобільністю нижніх кінцівок та стабільністю ядра. У групі зі сколіотичною поставою ідентифіковано 6 факторів (86,9% дисперсії), серед яких ключовими є «Руховий режим» (23%) та «Баланс мобільності та стабільності» (17,8%). Виявлено значущий вплив «Сидячого режиму» на формування фронтальних асиметрій та дистальних нейропатичних симптомів (10,2–12,1%). Висновки. Результати факторного аналізу доводять, що заходи корекції постави у жінок другого періоду зрілого віку має бути суворо диференційованими. При круглій спині першочерговим завданням є розвиток статико-динамічної стабільності тулуба та корекція положення голови. Для сколіотичної постави пріоритетом стає оптимізація загального рухового режиму, усунення ротаційної нестабільності та специфічна терапія дистальних симптомів верхніх кінцівок. Виявлені латентні чинники дозволяють перейти від уніфікованих вправ до кластерно-орієнтованих технологій реабілітації, що значно підвищує ефективність профілактичних заходів.