Анотація. У статті здійснено конституційний та порівняльно-правовий аналіз взаємозв'язку між ефективністю виконання судових рішень і належним захистом прав учасників виконавчого провадження як двома взаємодоповнюваними гарантіями права на справедливий суд. Вихідною тезою є те, що судове рішення набуває повної правозахисної цінності лише за умови його реального виконання, а отже, стадія виконання є функціонально необхідним продовженням правосуддя. Обґрунтовано, що ст. 129-1 Конституції України формує триєдину конструкцію: обов'язковість судового рішення, позитивний обов'язок держави забезпечити його виконання та судовий контроль як запобіжник свавілля й інструмент процесуальної справедливості (certitudo iuris; summum ius, summa iniuria). Методологічну основу дослідження становлять діалектичний і системний підходи, доктринальний аналіз, порівняльно-правовий метод та узагальнення практики ЄСПЛ і Конституційного Суду України. Розкрито конвенційні стандарти виконання рішень як складника ст. 6 ЄКПЛ (з урахуванням прецедентів щодо структурної проблеми невиконання рішень в Україні), а також релевантні акти Ради Європи (Rec(2003)17, настанови CEPEJ 2009/2015, Висновок CCJE №13), які вимагають одночасного забезпечення результативності виконання та пропорційності втручання у права боржника і третіх осіб. Сформульовано теоретико-правову модель ефективності, за якої інструменти примусового виконання мають бути швидкими та дієвими, але процедурно справедливими, передбачуваними й підконтрольними суду. Запропоновано орієнтири імплементації європейських підходів для України: посилення судового контролю без створення надмірних бар'єрів доступу; прозорість і правова визначеність процедур; пропорційність заходів і захист мінімуму засобів існування боржника; ефективний розшук активів із гарантіями захисту персональних даних; раціоналізація витрат виконання та запобігання зловживанням як тактиці затягування виконавчого провадження.