Анотація. У статті здійснено комплексний аналіз трансформації регіональної політики України в умовах воєнного стану крізь призму співвідношення децентралізаційних засад публічного врядування та посилення виконавчої централізації, зумовленої безпековими викликами повномасштабної війни. Обґрунтовано, що збройна агресія докорінно змінила функціональне призначення регіонального розвитку, трансформувавши його з інструмента соціально-економічного вирівнювання у складову забезпечення національної безпеки, державної стійкості та керованості територій. Доведено, що воєнний стан легітимізував розширення повноважень центральних органів виконавчої влади, запровадження військових адміністрацій і перерозподіл фінансових ресурсів, що сприяло концентрації владних і бюджетних інструментів на центральному рівні. Водночас такі процеси супроводжуються звуженням автономії органів місцевого самоврядування, згортанням фіскальної децентралізації та формуванням асиметричних адміністративно-правових режимів залежно від ступеня ураженості територій війною. Показано, що поєднання надзвичайних механізмів публічного адміністрування у прифронтових регіонах із відносно ширшими повноваженнями органів місцевого самоврядування в тилових областях підвищує адаптивність державної системи, однак водночас створює ризики фрагментації публічного адміністрування, зниження підзвітності та інституційної інерції. Особливу увагу приділено трансформації фінансових і програмно-цільових механізмів регіональної політики, ролі цифровізації публічного адміністрування та міжнародної допомоги у забезпеченні безперервності публічного адміністрування й відновлення критичної інфраструктури. У підсумку обґрунтовано необхідність формування чітких інституційних рамок тимчасовості воєнної централізації та розроблення збалансованої моделі планового переходу до післявоєнного відновлення регіонів на засадах субсидіарності, фінансової автономії та інклюзивного розвитку.