Метою цього дослідження є концептуалізація процесу пам'ятування як форми справедливості в реаліях повномасштабної російсько-української війни. Ключовою проблемою є пошук відповіді на питання, як можлива справедлива пам'ять і чи можлива пам'ятлива справедливість під час війни. Методологічною стратегією аналізу є інтердисциплінарний підхід на перетині таких галузей гуманітарних досліджень як філософія справедливості, етика, соціально-політичні дослідження перехідного правосуддя і memory studies. У результатідослідження уточнено поняттєво-категоріальний апарат досліджень пам’яті як форми справедливості в умовах війни (на основі розрізнення понять fairness, justice і equity); проведено компаративний аналіз класичних соціально-філософських теорій справедливості ХХ століття (ліберально-егалітарний підхід Джона Ролза, ліберально-правовий підхід Фрідріха-Августа фон Гаєка і дискурсивний підхід Юрґена Габермаса), що слугують концептуальним фундаментом розуміння трансформаційної пам'яті і перехідного правосуддя; обґрунтовано базовий теоретико-методологічний інструментарій дослідження етичного виміру пам'ятування як форми справедливості в умовах війни на основі компаративного аналізу концепцій Вальтера Беньяміна, Сьюзен Зонтаґ, Еммануеля Левінаса і Теодора Адорно; визначено ключові тематичні напрями сучасних досліджень пам'яті про війну як форми “відтермінованої справедливості” в українському інтердисциплінарному науковому просторі (у т. ч. “опрацювання минулого” і робота з травмою; політики пам’яті; локальні та глобальні практики пам'ятування як формування архіву свідчень і меморіалізація). Головним висновком дослідження є обґрунтування необхідності імплементувати концепції перехідного правосуддя і трансформаційної пам'яті в сферу українського гуманітарного дискурсу, присвяченого політикам пам'яті і комеморативним практикам в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну.