This conceptual essay examines the notion of the “emulated unconscious” in contemporary generative artificial intelligence, proposing a psychoanalytic framing for phenomena commonly labeled as AI “hallucinations.” Drawing on interlocutions between recent writings by Duane Rousselle, Noam Chomsky, Mark G. Murphy, and Slavoj Žižek, the author argues that generative models do not possess an unconscious in the Freudian or Lacanian sense, but rather instantiate structural parallels to linguistic and associative processes characteristic of the human unconscious. Through reference to Freud’s theory of repression, Lacan’s dictum that “the unconscious is structured like a language,” and contemporary work on neural architectures, the essay suggests that AI responses reflect patterns of external interpretation rather than intrinsic cognitive dysfunction. Key mechanisms such as confabulation, metaphor, and associative linkages in large language models are interpreted as analogues to unconscious processes, foregrounding the relationship between human interpretive frames and algorithmic text generation. The article concludes that while attributing genuine unconsciousness or moral responsibility to AI remains premature, treating generative AI as an “emulated unconscious” opens productive avenues for interdisciplinary inquiry into how human cognitive structures are mirrored in artificial systems.

Цей концептуальний есей досліджує поняття «емульованого несвідомого» в сучасному генеративному штучному інтелекту (далі ШІ), пропонуючи психоаналітичну інтерпретацію явищ, які зазвичай називають «галюцинаціями» ШІ. Спираючись на діалоги між останніми працями Дуейна Русселя, Ноама Чомскі, Марка Г. Мерфі та Славоя Жижека, автор стверджує, що генеративні моделі не володіють несвідомим у фрейдівському чи лаканівському розумінні, а скоріше втілюють структурні паралелі з лінгвістичними та асоціативними процесами, характерними для людського несвідомого. Посилаючись на теорію витіснення Фрейда, вислів Лакана про те, що «несвідоме структуроване як мова», та сучасні дослідження нейронних архітектур, есе стверджує, що відповіді ШІ відображають моделі зовнішньої інтерпретації, а не внутрішню когнітивну дисфункцію. Ключові механізми, такі як конфабуляція, метафора та асоціативні зв'язки у великих мовних моделях, інтерпретуються як аналоги несвідомих процесів, висуваючи на перший план взаємозв'язок між людськими інтерпретаційними рамками та алгоритмічним генеруванням тексту. У статті робиться висновок, що хоча приписувати ШІ справжнє несвідоме або моральну відповідальність залишається передчасним, розгляд генеративної ШІ як «емульованого несвідомого» відкриває продуктивні шляхи для міждисциплінарного дослідження того, як людські когнітивні структури віддзеркалюються в штучних системах.