Проблема демаркації науки та ненауки хоч і має багатовікову історію дослідження і розробки, однак ще і в наші дні залишається дискусійною та відкритою до інтерпретації. Причому, важливими є не лише теоретичні питання, а й практичні наслідки їх розмежування, адже від них залежить статус окремих теорій і дисциплін, формування освітніх програм, наукової політики та суспільної довіри до знання, яке визначається як експертне. Мета статті – подивитися на об’єкт дослідження з точки зору філософії, методології, соціології та культури, а також виявити основні можливості та обмеження численних підходів щодо розмежування наукового і псевдонаукового знання. у контексті сучасного розвитку наукового знання. Методидослідження охоплюють історико-філософський аналіз еволюції поняття наукового знання, компаративний підхід для зіставлення традиційного і сучасного погляду на демаркацію, логіко-аналітичний, що допоміг розмежувати поняття «наука» і «псевдонаука» та міждисциплінарний підхід, який представив упливи соціокультурного контексту і цифровізації. У результаті дослідження з’ясовано, що кожна історична епоха вносила суттєві корективи у формулювання того, чим саме має бути наукове знання, тривалий час обмежуючи горизонти дискусії виключно філософсько-методологічною площиною. У сучасному ж світі стало очевидним, що проблема демаркації науки і ненауки набуває виразного соціального характеру і може суттєво впливати на формування довіри до знання, інформаційної безпеки, медичних та технологічних практик у цифровому середовищі. Адже інтенсивний розвиток ІТ, цифрових медіа та глобальних комунікацій зробили науку відкритою і доступною, а поряд із нею у відкритому інформаційному просторі опинилися різноманітні форми ненаукових, квазінаукових і псевдонаукових доктрин. Поряд із цим оприявилася також культурологічна зумовленість демаркації, позначеної впливом локальних традицій, світоглядних норм і алгоритмічних систем. Наукове знання у такому контексті стало політично, економічно і культурно детермінованим. Висновки засвідчили, що демаркація науки має здійснюватися у площині контекстуального та практикоорієнтованого підходу, щоби суттєво зміцнювалася інформаційна безпека і зростала довіра до науки.