Мета. Це дослідження має на меті прояснити поняття «технологій самості» в пізніх працях Мішеля Фуко, приділяючи особливу увагу їхнім давньогрецьким і давньоримським попередникам. Воно аналізує, як ці практики історично функціонували як способи етичного самоформування і як вони кидають виклик сучасним моделям суб’єктивації в умовах неоліберального управління. Теоретична основа. Спираючись на аналіз Фуко в «Історії сексуальності» (том III: «Турбота про себе») та його лекції в Колежі Франції, стаття простежує генеалогію практик самоудосконалення (askēsis, epimeleia heautou) як філософських вправ і політичних актів. Ця перспектива протиставляє етику самості Фуко сучасним моральним системам, в яких домінують юридичні заборони, підкреслюючи автономію, саморефлексію та естетичне формування життя. Оригінальність. У статті стверджується, що відновлення Фуко давньогрецьких практик самодогляду є критичним контрапунктом до сучасних форм суб’єктивації, де неолібералізм кооптує самоуправління в імперативи продуктивності. Реконструюючи давньогрецький етос самоформування, дослідження надає основу для подальшого порівняння з лаканівським прочитанням Славоєм Жижеком ідеології, бажання та символічних обмежень. Останні наукові дослідження (Han, 2017; Lorenzini, 2023; Pedersen, Muhr, & Dunne, 2024; Landolt & Bauer, 2023; Leggett, 2021) інтегровані для демонстрації постійної актуальності та небезпеки таких практик у сучасних неоліберальних суспільствах. Висновки. Стародавні техніки самоудосконалення висувають на перший план можливість етичної автономії поза зовнішньою нормативністю. На думку Фуко, вони пропонують не просто інтроспективне усамітнення, а трансформаційне залучення до істини та свободи. Це надає цінну відправну точку для критичного діалогу з психоаналітичною та марксистською критикою суб’єктивності в пізньому капіталізмі Жижека. Ключові слова: Фуко; технології самості; турбота про себе; антична філософія; суб'єктивація; автономія; неолібералізм