Метою статті є аналіз сутнісних характеристик відчуження людини в умовах транзитивності розвитку постіндустріального суспільства. Для досягнення мети використовувались методи порівняльного та герменевтичного аналізу. Метод порівняльного аналізу використовується для порівняння суспільних процесів, форм та сфер відчуження людини в умовах постіндустріалізму та співставлення різних досліджень та підходів сучасних вчених до розуміння природи відчуження у сучасному світі. Метод герменевтичного аналізу було застосовано у процесі дефініції поняття «відчуження» у сучасній філософії, соціології та політології. Відповідно до поставленої мети було з’ясовано, що пришвидшений розвиток інформаційних технологій в постіндустріальному суспільстві, призвів до поляризації між різними групами населення, зростання соціальної нерівності та появи нових форм та видів відчуження. В умовах постіндустріалізму більшість соціальних процесів стали фрагментарними, змінними та швидкоплинними. Було встановлено, що зростання відчуження простежується, насамперед, у сферах екології, політики, трудових відносин і психологічного здоров’я». Користування соціальними мережами вплинуло на процес відчуження людини від суспільства, ізолюючи її у просторі віртуальної реальності. Окрім того, це вплинуло на розвиток депресії та тривожності серед їх юзерів. Тривала взаємодія користувачів між собою в просторі віртуальної реальності зробила спілкування людей кодифікованим, подібним до процесу торгівлі. Використовуючи інформацію з акаунтів юзерів соціальних застосунків, корпорації впливають на інтереси та поведінку користувачів. Це призводить до відчуження людини від власних бажань та почуттів, а відсутність стабільної невербальної комунікації у підсумку відчужує людину від соціуму. Поява гіг-економіки ще більше сприяє цьому процесу через заміну постійних робочих зв’язків на короткотермінові контрактні зобов’язання. Також встановлено, що людина в постіндустріальному суспільстві значною мірою відчужена від природи, проживаючи в умовах рукотворного штучного простору, де втрачається розуміння причинно-наслідкових аспектів взаємодії людини з природним середовищем.