Хронічний генералізований пародонтит (ХГП) ІІ–ІІІ ступеня тяжкості супроводжується суттєвим зниженням факторів неспецифічного імунного захисту ротової порожнини, зокрема активності лізоциму, що підвищує ризик бактеріальної колонізації та прогресування деструктивних змін пародонту. Мета дослідження. Оцінити вплив розробленого лікувально-профілактичного комплексу (ЛПК) на динаміку активності лізоциму у ротовій рідині пацієнтів із ХГП ІІ–ІІІ ступеня тяжкості. Матеріали та методи. Обстежено 28 пацієнтів віком 35–60 років: 17 осіб основної групи отримували ЛПК двічі на рік, 11 – групи порівняння проходили стандартне базове лікування. Активність лізоциму визначали у ротовій рідині на вихідному етапі, через 1 місяць, 6 місяців та 1 рік. Статистичну обробку виконували у програмі STATISTICA 6.1 із застосуванням t-критерію Стьюдента (р < 0,01). Результати дослідження. Вихідні показники лізоциму в обох групах були достовірно нижчими за референтні. Через 1 місяць у основній групі активність ферменту зросла у 2,3 раза, тоді як у групі порівняння її зміни були недостовірними. На 6-му місяці в основній групі показник досягнув референтного рівня, зберігаючи достовірну різницю з групою порівняння, де активність лізоциму залишалася зниженою. Після року спостереження основна група підтримувала майже нормальні значення, тоді як у групі порівняння показник суттєво не змінився. Висновки. Застосування ЛПК забезпечує достовірне відновлення та пролонговане збереження активності лізоциму у пацієнтів із ХГП ІІ–ІІІ ступеня тяжкості, що свідчить про ефективне покращення місцевого імунного захисту. Стандартна базова терапія без комплексної імунокорекції не призводить до нормалізації цього маркера.