У науковій розвідці досліджується концепція візії митця у творчості І. Жиленко, що формувалася у поетеси під впливом тоталітарного режиму, утисків прояву національного. Концепція усвідомлення місця поета в суспільстві розкривається в русі філософії екзистенціалізму, що репрезентовано в осмисленні несумісності генія та натовпу, його безпорадності. Митець для загалу є білою вороною, вигнанцем, якому сірість не пробачає інакшості. Романтична візія незбагненого юрбою митця простежується в багатьох поезіях мисткині. На її думку, у всіх пророків доля трагічна та складна, бо вони вразливі та самотні. В образі ліричної героїні легко вгадується сама поетеса. Авторка проголошує свої життєві пріоритети: ніколи І. Жиленко не писала «на замовлення», не прислухалася до порад начальства та не підлаштовувалася, вона не тримається за матеріальне. Складне життя творчої особистості є предметом смутку ліричної героїні, оскільки вона залишається одинокою, незрозумілою в цілому світі, крім того, люди агресивно налаштовані до інакших, неподібних до себе. Мисткиня наголошує, що для творчості краще вставати раніше, поки душа має найміцніший зв’язок зі світом ірреального. За І. Жиленко, саме поетові відкрита «нереальність»; митець до скону має виконувати свій обов’язок; творчість – це вічність, вона є безсмертною, оскільки вона не губиться у віках.