В статті досліджено стратегію Сполучених Штатів Америки по відношенню до держав Центральної і Південної Америки ґрунтується на ключовий ідеї «нової ери » взаємин. Початок нового етапу у взаєминах США і латиноамериканських держав пов’язаний, по-перше, з мінливими умовами глобального порядку після світової кризи, а по-друге, з метою США підняти свій авторитет в регіоні шляхом декларування ідеї тісної співпраці, дружби і партнерства. За допомогою компаративного методу порівнювалися цілі, завдання політичних сил, партій та виявлялася специфіка їхньої політичної латиноамериканської спрямованості; за допомогою структурного методу розглядалися теоретичні концепції політики США та політичної практики, за допомогою дескриптивного методу фіксувалися основні тенденції міжнародної діяльності політичних інститутів (партій) латиноамериканського спрямування. У статті визначено, що активізувалася ідея ОАД (Організація американських держав) як головної платформи співпраці в Західній півкулі, розроблялися нові угоди двостороннього співробітництва і партнерства на регіональному рівні, що доводить мету США відновити свій вплив в регіоні. Що стосується проблем взаємодії і шляхів їх вирішення, то основна увага американської адміністрації, по всій видимості, в середньостроковій перспективі спрямована на вирішення трьох ключових проблем - міграції, безпеки громадян і енергетики. Тому, найбільш активно США взаємодіяли безпосередньо з тими державами, яких стосувалися дані проблеми. В статті визначаються фактори, які сприяють формуванню збалансованих політичних відносин з Аргентиною. Відносини США і Аргентини представляються американському керівництву як міцні і позитивні. Галузями співробітництва є політика боротьби з тероризмом і нерозповсюдження зброї. Підтримка Аргентиною санкцій проти Ірану є основним аргументом для Сполучених Штатів на користь дружби з цією державою. Результати дослідження мають практичне значення для подальшого дослідження політики США в Латинській Америці та Карибському басейні, зокрема шляхом використання світових практик в політичному процесі.