У статті, на основі аналізу чинного законодавства України, зроблено спробу з’ясувати поняття та зміст категорії «місце проживання» людини та громадянина. Підкреслено, що у багатьох випадках, коли вирішуються справи в адміністративних, цивільних та сімейних спорах, постає питання про місце проживання особи, що в кінцевому результаті впливає на результат вирішення таких справ. Особливе значення категорії «місце проживання» сьогодні прослідковується при вирішенні питань опіки та піклування, житлових спорів, оформленні митних процедур та низки інших питань. З огляду на виникнення такої категорії людей, що змушені були стати вимушеними переселенцями через агресивну воєнну навалу російської федерації на територію України, деякі питання місця проживання набули нової актуальності і в площині законодавчого регулювання, і в площині наукової розробки. Підкреслено вагомість правильного трактування терміну «місце проживання» при вирішенні окремих категорій справ, зокрема тих, учасником яких є неповнолітні діти. І в цьому контексті вагомо, що таке розуміння місця проживання дітей забезпечує належне дотримання їхніх прав у тих чи інших правовідносинах. Зроблено висновок, що поняття місця проживання фізичної особи варто розуміти як житло, придатне для проживання з дотриманням усіх санітарних норм та вимог, де фізична особа має усі законні підстави проживати не менше, аніж шість місяців на рік, окрім житла, де така особа знаходиться з метою лікування чи виконання певних службових обов’язків або зобов’язань на підставі договору (контракту).