Статтю присвячено темі, недостатньо вивченій в історії українського мистецтва, а саме – навчанню творчої молоді українських земель у Віденській академії образотворчих мистецтв, яке стало доступним через суспільно-політичні та історико-культурні події кінця XVIIІ – кінця ХIX ст. Її метою є розкриття місця і ролі одного з провідних навчальних закладів Європи у вихованні студентів − уродженців Львова, столиці Галичини та Володимирії, одного з найбільших культурних центрів західноукраїнських земель. Уперше на базі попереднього аналізу архівних документів Віденської академії подано їх список, який охоплює 80 осіб 1775–1895 рр. і поділений на кілька частин (маловідомі сьогодні з об’єктивних причин постаті; знані живописці і скульптори, творчий потенціал яких реалізувався на національному ґрунті відповідно до вимог часу; відомі художники, які розвивали свій талант переважно поза межами батьківщини). Усі вони є неодмінною частиною історії українського мистецтва. Їхня творчість, побудована переважно на базі освіти у Віденській академії, помітно збагатила національну та загальноєвропейську культуру.