Мета дослідження – розглянути соціокультурні детермінанти у формуванні етнокультурних технологій сценізму в одязі з визначенням ієрархічних рівнів його проявів та ознак. Методологія дослідження базується на проблемно-хронологічному та історико-порівняльному методах, які дали змогу виділити з об’єкта дослідження ряд проблем та висвітлити особливості й систему наслідування в етнокультурі одягу; аналітичний принцип допоміг з’ясувати значення та місце стилізації й етнореконструктивного моделювання модного простору в загальносвітовій культурі, а соціально-психологічний – наявність соціального запиту на розвиток національних традицій та загальнокультурної функції культурно-цінного видовища як утвердження цінностей спільності та особистості. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні етнографічного одягу як своєрідного модельного простору та семантичної маркерності українського етнікосу, який моделює хтонічну символіку, а також у висвітленні етномоди як культурної цілісності. Висновки. З’ясовано, що етнокультура як метафізична основа реконструюється будь-якою іншою системою культурних практик, живе в різних контекстах рефлексії як відгук на цінності втраченого фольклорного буття, фольк-моди; близькою до етнокультури є аматорська культура. Як космоцентричний фактор єдності людини в її родовому вимірі та світі, етнокультурний одяг є антроповимірним (антропним) феноменом, який намагається тіло людини зробити космічним, описати його в космічних архетипах. Отже, семантична маркерність українського етнікосу моделює хтонічну символіку. Доведено, що, етнокультура як реконструктивна парадигма сучасності орієнтована на дві моделі: музеєфікацію середовища, етнорегенерацію ремесел, декоративно-прикладного мистецтва і певну «макетизацію» образу часу в скансенах, етнічному моделюванні костюма та ін.