Дексмедетомідин – високоселективний агоніст α2-адренорецепторів, який став цінним компонентом малоопіоїдної мультимодальної анестезії та забезпечує седативні, анксіолітичні і знеболювальні ефекти. Мета дослідження: оцінювання ефективності використання дексмедетомідину в програмі мультимодальної малоопіоїдної анестезії під час проведення лапароскопічних оперативних втручань на нирках. Матеріали та методи. Обстежено 55 пацієнтів, яким були виконані лапароскопічні операції на нирках в умовах двох різновидів загальної анестезії. Усіх пацієнтів оперували в умовах ендотрахеального наркозу. Індукція: внутрішньовенно пропофол 2 мг/кг, фентаніл 1,5–2 мкг/кг, атракуріум 0,6 мг/кг. Підтримка анестезії: севофлуран (МАК – 1,44±0,25об.%). У Групі 1 аналгетичний ефект загальної анестезії забезпечувався внутрішньовенно введенням фентанілу в дозі 3,89±2,1 мкг/кг/год. У Групі 2 використовувалась мультимодальна малоопіоїдна анестезія фентанілом в дозі 2,38±1,01 мкг/кг/год з додаванням дексмедетомідину в дозі 0,7 мкг/кг/год. Ефективність антиноцицептивного захисту оцінювали за динамікою змін концентрацій стресових гормонів (кортизолу, АКТГ), показників гемодинаміки (артеріального тиску, середнього артеріального тиску та ЧСС), концентрації глюкози крові та оцінкою болю за шкалою ВАШ. Результати. Сумарна середня інтраопераційна доза фентанілу у пацієнтів Групи 1 становила 369,23±16,42 мкг, Групи 2 – 272,41±10,98 мкг (р<0,05). У хворих Групи 1 зафіксоване зростання плазматичної концентрації АКТГ на 111,86% (р<0,01) з 25,7±2,1 пг/мл до 54,45±5,43 пг/мл (дослідження проводилось до початку оперативного втручання та після закінчення операції), що супроводжувалось статистично достовірним підвищенням концентрації кортизолу з 371,0±32,32 нмоль/л до 562,72±45,37 нмоль/л (на 51,67%) (р<0,01). У хворих групи 2 (групи дексмедетомідину) зафіксовано підвищення АКТГ з 26,25±2,3 пг/л до 46,88±2,36 пг/л (на 78,59%) (р<0,01), що супроводжувалось статистично недостовірним інтраопераційним підвищенням концентрації кортизолу з 393,51±25,0 нмоль/л до 436,37±34,92 нмоль/л – усього на 10,89% (р>0,05). Концентрації глюкози крові в ранній післяопераційний період в обох групах становили 6,79±0,31 ммоль/л і 6,29±0,24 ммоль/л відповідно (р>0,05). Показники гемодинаміки та BIS, що підтримували в межах 44±6,4%, свідчили про адекватність анестезіологічного забезпечення та достатній рівень анестезії у всіх пацієнтів. Висновки. Використання дексмедетомідину в програмах мультимодальної малоопіоїдної анестезії забезпечує повноцінний/адекватний антиноцицептивний захист під час проведення лапароскопічних оперативних втручань на нирках та знижує стресову реакцію організму на оперативне втручання.

Dexmedetomidine, a highly selective α2-adrenergic agonist, has become a valuable component of low-opioid multimodal anesthesia, providing sedative, anxiolytic and analgesic effects. The objective: to evaluate the effectiveness of using dexmedetomidine in a multimodal low opioid anesthesia program for laparoscopic renal surgery. Materials and methods. 55 patients who underwent laparoscopic renal surgery under two types of general anesthesia were included. All patients underwent surgery under general anesthesia with tracheal intubation. Induction: intravenous propofol 2 mg/kg, fentanyl 1.5–2 μg/kg, atracurium 0.6 mg/kg. Anesthesia maintenance: sevoflurane (MAC – 1.44±0.25 vol.%). In group 1 analgesia was provided with fentanyl 3.89±2.1 μg/kg/h. Multimodal low-opioid anesthesia with fentanyl 2.38±1.01 μg/kg/h combined with dexmedetomidine 0.7 μg/kg/h was used in group 2. The efficacy of antinociceptive protection was assessed by the dynamics of changes in the levels of stress hormones, hemodynamic parameters, and blood glucose concentrations. Results. The total average doses of fentanyl used during the entire period of anesthesia were: 369.23±16.42 μg in group 1, 272.41±10,98 μg in group 2 (p<0.001). In patients of the control group 1, an increase in the plasma concentration of adrenocorticotropic hormone by 111.86% (p<0.01) from 25.7±2.1 pg/ml to 54.45±5.43 pg/ml was recorded (the study was conducted before the start of surgery and after the end of the operation), which was accompanied by a statistically significant increase cortisol concentration from 371.0±32.32 nmol/l to 562.72±45.37 nmol/l (by 51.67%) (p<0.01). In patients of the second group (dexmedetomidine group), an intraoperative increase in the plasma concentration of adrenocorticotropic hormone was recorded from 26.25±2.3 pg/l to 46.88±2.36 pg/l (by 78.59%) (p<0.01), which was accompanied by a statistically insignificant intraoperative increase in cortisol concentration from 393.51±25.0 nmol/l to 436.37±34.92 nmol/l – only by 10.89% (p>0.05). Blood glucose concentrations in the early postoperative period in the both groups were 6.79±0.31 mmol/l and 6.29±0.24 mmol/l, respectively (p>0.05). Hemodynamic parameters and BIS, which was maintained within 44±6.4%, indicated the adequacy of anesthesia and analgesia in both groups. Conclusions. The use of dexmedetomidine in multimodal low-opioid anesthesia for laparoscopic renal surgery provides the greatest antinociceptive protection and reduces the stress response to surgery.