Кіммерійці – перший відомий нам етнонім на території України. З кіммерійцями пов’язані цікаві сторінки історії не лише нашої держави, а й країн Малої Азії, Кавказу, що робить цей народ до певної міри індикатором історичного становища в згаданих регіонах. Водночас, лишаються нез’ясованими питання походження і зникнення цього народу, а також його ідентифікації з археологічними культурами раннього залізного віку, що і визначає актуальність обраної теми. Мета статті полягає у зіставленні писемних джерел з археологічним матеріалом і визначенні археологічної культури, яку б можна було ототожнити з історичними кіммерійцями із малоазійських та античних джерел. При написанні статті застосовані загальнонаукові методи та системний підхід до вивчення писемних та археологічних джерел. Наукова новизна дослідження полягає в запереченні, що кіммерійці, яких знали у Малій Азії, були автохтонним населенням Північного Причорномор’я. Це були племена — вихідці з Кавказького регіону, які у середині VIII ст. до н. е. вдерлись у Північне Причорномор’я, інші ж кіммерійські загони одночасно діяли в південному напрямку, воювали з армією Урарту і розбійничали у Малій Азії. Висновки. Всупереч твердженням О. І. Тереножкіна, носії культури типу Аржан із стременоподібними вудилами не були кіммерійцями. Це була перша експансія східних кочовиків на територію України із Сибіру. Кіммерійцями слід вважати носіїв новочеркаської культури із двокільчастими вудилами, які з’явились у Північному Причорномор’ї з Північного Кавказу і витіснили місцевих землеробів зі степової смуги України. Вони примусили лісостепових землеробів укріпляти свої поселення і навіть частково мігрувати на лівий берег Дніпра, звідкіля місцеві носії бондарихинської культури, також під тиском кіммерійців, вимушені були відійти на північ. І, що важливо, завдяки войовничій і агресивній політиці кіммерійців, цей етнонім став загальним для всього причорноморського регіону, який лишився в уяві античних авторів «землею кіммерійською».