The article examines the essence of the rule-making powers of the executive authorities, the limits of the independence of the executive authority in the exercise of its rule-making powers, the difference between the concept of «independence of the executive power in relation to other branches of government» and the concept of «operational independence of individual divisions of the executive authorities», as well as their interrelationships connection with rule-making activity. On the basis of the understanding of the rule-making powers of executive bodies as the powers to establish, change and cancel mandatory rules in the form of issuing bylaws, the conclusion that the rule-making powers of executive bodies are inseparable from their legal status is substantiated, the issue of their appointment as a means of implementation is considered by executive power bodies of their functions, tasks and powers, as well as the need for general control over the exercise of rule-making powers by executive power bodies from the legislative power. The question of the use of discretionary powers by the executive authorities is considered, as their powers to act at their own discretion, choosing from among several prescribed legal options for behavior the one that best meets the needs of achieving the management goal. The conclusion that the rule-making powers of executive authorities serve as the legal basis for rule-making activity and are carried out through rule-making activity is substantiated. By virtue of their importance and impact on social relations, on the rights and obligations of individuals, rule-making powers require the implementation of rule-making activities of executive authorities in a special legal procedural form, since for their rule-making activities it is important and necessary to observe the appropriate method, order and procedures of implementation , while observing the limits of competence. The need for regulatory regulation of the procedure for the implementation of rule-making activities of executive authorities, its high level of formalization, recording of its results, as an activity that is important for keeping executive authorities within their powers, observing the principle of the rule of law, protecting the rights and freedoms of the individual, is substantiated.

У статті досліджується сутність нормотворчих повноважень органів виконавчої влади, межі самостійності виконавчої влади у здійсненні її нормотворчих повноважень, відмінність поняття «самостійність виконавчої влади по відношенню до інших гілок влади» від поняття «оперативна самостійність окремих підрозділів органів виконавчої влади», а також їх взаємозв’язок з нормотворчою діяльністю. На основі розуміння нормотворчих повноважень органів виконавчої влади як повноважень по встановленню, зміні і скасуванню обов'язкових правил у формі видання підзаконних нормативних актів, обґрунтовується висновок про невід’ємність нормотворчих повноважень органів виконавчої влади від їх правового статусу, розглядаються питання їх призначення як засобу здійснення органами виконавчої влади своїх функцій та завдань та інших повноважень, а також необхідність загального контролю за здійсненням нормотворчих повноважень органами виконавчої влади з боку законодавчої влади. Розглядається питання використання дискреційних повноважень органами виконавчої влади, як їх повноважень діяти на власний розсуд, обираючи з-поміж кількох передбачених правомірних варіантів поведінки той, що найбільшою мірою відповідає потребам досягнення управлінської мети. Обгрунтовується висновок про те, що нормотворчі повноваження органів виконавчої влади слугують правовою основою для нормотворчої діяльності та здійснюються через нормотворчу діяльність. В силу їх значення та впливу на суспільні відносини, на права і обов’язки особи нормотворчі повноваження зумовлюють потребу здійснення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в особливій правовій процесуальній формі, оскільки для їх нормотворчої діяльності є важливим і необхідним дотримання відповідного способу, порядку і процедур реалізації, з дотриманням меж компетенції. Обгрунтовується потреба нормативного упорядкування порядку здійснення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, її високого рівня формалізації, фіксації її результатів, як діяльності, що має важливе значення для утримання органів виконавчої влади в межах їх повноважень, дотримання принципу верховенства права, захисту прав і свобод особи.