Глобалізація світогосподарських процесів призвела до необхідності активізації зовнішньоекономічних відносин між державами на різних рівнях. Суб’єкти господарювання використовують таку можливість для розширення географії власного збуту продукції та придбання іноземних сировинних матеріалів. Дослідження теоретичних аспектів розширення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, враховуючи галузеві особливості, показало, що чітко визначений та детально обґрунтований вибір ринку збуту, дозволить підвищити показники ефективності господарської діяльності, завантажити виробничі потужності в повному обсязі, та покращити положення підприємства на світовому ринку. У даній науковій статті обґрунтовано актуальність розроблення теоретико-практичних рекомендацій щодо удосконалення процесу формування стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Акцентовано увагу на визначенні територіально-географічних пріоритетів. Проаналізовано основні передумови формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності, враховуючи галузеві особливості та сучасні ринкові умови. Для аналізування внутрішніх та зовнішніх умов середовища, при формуванні стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності обрано групи факторів, які чинять найбільший вплив на її розвиток. Визначено групи найбільш впливових факторів на вибір потенційного ринку збуту, що в довгостроковій перспективі дозволить покращити положення підприємства на світовому ринку. Визначено, що основними стратегічними проблемами підприємства є високий рівень конкуренції на вітчизняному ринку та низька завантаженість виробничих потужностей. Основними стратегічними альтернативами є покращення іміджу та розширення ЗЕД. Для аналізу даних факторів було використано метод експертного оцінювання. На основі сформованої шкали оцінки економічних показників та підсумків даного оцінювання, визначено, що перспективним ринком для підприємства є ринок Ізраїлю. Основними факторами конкурентоспроможності ТОВ «Трау Нутришин Україна» на досліджуваному ринку стала висока якість вітчизняної та імпортної сировинної бази, середній рівень цін, через економію на транспортних витратах, використання сучасних європейських технологій виробництва.