Стаття присвячена дослідженню темпоральної організації текстів англіканської та лютеранської проповідей, які є невід’ємною частиною богослужінь у відповідних церквах. Вивчення гомілетичної та теолінгвістичної літератури та розгляд композиційних особливостей текстів досліджуваних проповідей дозволив виділити чотири композиційні частини, обов’язково присутні в обох видах проповідей (маніфестація теми, цитація, трактування, висновок), кожна з яких вирізняється відносною смисловою й структурною самостійністю і переслідує конкретне прагматичне завдання. Матеріал дослідження, що складав усні англомовні та німецькомовні проповіді, був підданий перцептивному, аудиторському та інструментальному аналізу. Комплексний слуховий та інструментальний аналіз темпоральних характеристик мовлення проповідників дозволяє зробити висновок про наявність єдності не тільки у прагматичних настановах проповідників у двох найпоширеніших протестантських течіях, але й у просодичному оформленні текстів усних проповідей. До інтегральних темпоральних параметрів на рівні сприйняття відносимо провідну роль пауз та контрастного темпу в створенні впливового ефекту проповідей. Серед інтегральних об’єктивних темпоральних параметрів визначаємо спільні закономірності в темпоральній організації певних композиційних частин тексту — вступної та основної. До диференційних ознак відносимо суттєві відмінності між англіканською та протестантською проповідями в заключній частині. Лютеранська проповідь демонструє відносно стабільне використання нормального з тенденцією до уповільненого темпу, тоді як в англіканській проповіді зафіксовано контрастне вживання уповільненого та прискореного темпу, що створює «рваний» ритм вимови висловлення, який сприяє посиленню впливового ефекту цієї частини проповіді. На підставі виявлених інтегральних темпоральних засобів, що беруть участь у побудові аналізованих текстів, можливо констатувати належність англіканської та лютеранської проповідей до одного типу проповідницького дискурсу.

The article is dedicated to exploring the temporal organization of texts in Anglican and Lutheran sermons, which are an integral part of worship in their respective churches. The study of homiletic and theolinguistic literature, along with an examination of the compositional features of the analysed sermons, has allowed for the identification of four compositional parts present in both types of sermons (theme manifestation, citation, interpretation, conclusion). Each part is characterized by relative semantic and structural autonomy, serving specific pragmatic purposes. The research material, consisting of oral English and German sermons, underwent perceptual, auditory, and instrumental analysis. A comprehensive auditory and instrumental analysis of the temporal characteristics of the preachers’ speech allows the conclusion that there is unity not only in the pragmatic directives of preachers in the two most widespread Protestant traditions but also in the prosodic structure of oral sermons. Among the integral temporal parameters at the perceptual level, pauses and contrasting tempo play a leading role in creating the influential effect of sermons. Regarding integral objective temporal parameters, common patterns in the temporal organization of the introductory and main parts of the text are identified. Differentiating features include significant differences between Anglican and Lutheran sermons in the concluding part. Lutheran sermons demonstrate relatively stable use of a normal tempo with a tendency toward slowing down, while Anglican sermons exhibit contrasting use of both slowed and accelerated tempo, creating a “broken” rhythm of articulation that enhances the influential effect of this part of the sermon. Based on the identified integral temporal means involved in the construction of the analysed texts, it can be stated that Anglican and Lutheran sermons belong to the same type of homiletic discourse.