The article analyzes the criminal and civil understanding of the concepts of "foreign property", "right to property" and "property law". Different meanings of these concepts are considered. Differences in criminal and civil law understanding of these concepts and their relationship are established. It is substantiated that the subject of possession provided for in p. 2 art. 191 of the Criminal Code is only someone else's property, not the right to property and property rights. It is substantiated that the concept of "property" in the relevant compositions of criminal offenses against property performs other functions than the concept of "property" in civil law, and that the criminal law understanding of property and civil law definition of property in p. 1 of art. 190 of the Civil Code are unequal (different). On this basis and taking into account the legal positions of the Supreme Court and the Supreme Court of Ukraine, the conclusion is formulated that the subject of possession in the relevant composition of criminal offenses against property can be only someone else's property, not the right to it or not a property actions. The concepts of “property right” and “right to property” are not identical, and the concepts of “property right”, the term "right to property" constitute real rights on the property, but no other rights that are not property. In view of this, the possession by an official by abusing his official position the right to property or, in other words, the possession by an official by abusing of the right to property cannot be qualified under the relevant part of art. 191 of the Criminal Code. In addition, the article analyzes the definition of "right to property", which affect the recognition of the right to property as a kind of "subject" of the so-called "selfish abuses" under art. 364, 364-1 of the Criminal Code. It is emphasized that when an official possession the right to property committed by abusing his official position, he cannot qualify under the relevant part of art. 191 of the Criminal Code, as there is no such mandatory feature of p. 2 of art. 191 of the Criminal Code of abuse as someone else's property that is the subject of abuse.

В статье анализируется уголовно- та гражданско-правовое понимание понятий «чужое имущество», «право на имущество» и «имущественное право». Рассматриваются различные значения этих понятий. Установлены отличия в уголовно- и гражданско-правовом понимании этих понятий, их соотношении между собой. Предметом предусмотренного ч. 2 ст. 191 УК завладения является только чужое имущество, но не право на имущество и имущественное право. Обосновывается, что понятие имущества в соответствующих составах уголовных правонарушений против собственности выполняет другие функции, чем понятие «имущество» в гражданском законодательстве, а также что уголовно-правовое понимание имущества и гражданско-правовое понимание имущества в ч. 1 ст7 190 ЦК являются неодинаковыми. На этом основании и с учетом правовых позиций Верховного Суда и Верховного Суда Украины формулируется вывод, что предметом завладения в соответствующих составах уголовных правонарушений против собственности может быть только чужое имущество, а не право на него или действия имущественного характера. Понятия «имущественное право» и «право на имущество» не являются тождественными, а понятие «право на имущество» образуют вещные права на имущество, но не иные права, не являющиеся вещными. С учетом этого «завладение» служебным лицом путем злоупотребления своим служебным положением правом на имущество или, иными словами, приобретение служебным лицом путем такого злоупотребления права на имущество, не может квалифицироваться по соответствующей части ст. 191 УК. Кроме этого, в статье анализируется определения понятия «право на имущество», которые влияют на признание права на имущество своеобразным «предметом» так называемых «корыстных злоупотреблений», предусмотренных ст.ст. 364, 364-1 УК. Подчеркивается, что при приобретении служебным лицом путем злоупотребления своим служебным положением права на имущество совершенное не может квалифицироваться по соответствующей части ст. 191 УК, поскольку отсутствует такой обязательный признак предусмотренного ч. 2 ст. 191 УК злоупотребления, как чужое имущество, являющееся предметом злоупотребления.

Проаналізовано кримінально- та цивільно-правове розуміння понять «чуже майно», «право на майно» та «майнове право». Розглядаються різні значення цих понять. Встановлені відмінності у кримінально- та цивільно-правовому розумінні цих понять, їх співвідношенні між собою. Предметом передбаченого ч. 2 ст. 191 КК заволодіння є лише чуже майно, а не право на майно та майнове право. Обґрунтовується, що поняття майна у відповідних складах кримінальних правопорушень проти власності виконує інші функції, ніж поняття «майно» у цивільному законодавстві, а також що кримінально-правове розуміння майна та цивільно-правове визначення майна у ч. 1 ст. 190 ЦК є неоднаковими. На цій підставі та з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України формулюється висновок, що предметом заволодіння у відповідних складах кримінальних правопорушень проти власності може бути лише чуже майно, а не право на нього чи дії майнового характеру. Поняття «майнове право» та «право на майно» не є тотожними, а поняття «право на майно» утворюють речові права на майно, але не інші права, що не є речовими. З огляду на це «заволодіння» службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем правом на майно або, іншими словами, придбання службовою особою шляхом такого зловживання права на майно, не може кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 191 КК. Крім цього, у статті аналізується визначення поняття «право на майно», які впливають на визнання права на майно своєрідним «предметом» так званих «корисливих зловживань», передбачених ст.ст. 364, 364-1 КК. Підкреслюється, що при придбанні службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем права на майно вчинене не може кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 191 КК, оскільки відсутня така обов’язкова ознака передбаченого ч. 2 ст. 191 КК зловживання, як чуже майно, що є предметом зловживання.