Статья посвящена проблемным аспектам относительно обеспечения законодателем автоматического перехода права собственности на земельный участок к приобретателю здания (сооружения). Ведь переход прав на земельный участок и переход права на расположенные на нем здания и сооружения происходит по разным процедурам. Причем переход прав на земельный участок происходит гораздо дольше, сложнее и нередко дороже, чем переход прав на здание или сооружение. Такое положение существенно подрывает эффективность норм действующего законодательства Украины, которое требует одновременно с отчуждением здания и сооружения отчуждать и земельный участок. Пребывание у лица права собственности на земельный участок, на котором расположено здание (сооружение), принадлежащее другому лицу и возведенное на нем на законных основаниях, с соблюдением всех предусмотренных законодательством процедур и проведенной регистрацией права собственности на здание (сооружение) в предусмотренном законом порядке, противоречит сути понятия недвижимости. Поскольку недвижимостью может признаваться только сопряженное с землей имущество. Поэтому, если отделять право на земельный участок от права на постройку, то сооружение фактически теряет статус недвижимости, однако этот статус признан государством в результате регистрации права собственности лица на него именно как на недвижимость. Правоведами неоднократно высказывались мнения о необходимости установления правовой взаимозависимости между земельными участками и расположенными на них зданиями и сооружениями, которые считаются отдельными, самостоятельными объектами прав, с тем, чтобы земельные участки и расположенные на них здания и сооружения разделяли единую юридическую судьбу – имели единый правовой статус и находились во владении и пользовании одного лица. Актуальность темы заключается в том, что действующее законодательное регулирование отношений относительно недвижимости, которое не обеспечивает не только автоматического, но даже более или менее синхронного перехода прав на объекты земельной и другой недвижимости, порождает правовую неопределенность понятия «недвижимость». 

Стаття присвячена проблемним аспектам щодо вирішення законодавцем та судовою практикою питання переходу права власності на земельну ділянку до набувача будівлі (споруди). Адже перехід прав на земельну ділянку та перехід права на розташовані на ній будівлі та споруди відбувається за різними процедурами. Причому перехід прав на земельну ділянку відбувається набагато довше, складніше та нерідко дорожче, ніж перехід прав на будівлю або споруду. Таке становище істотно підриває ефективність норм чинного законодавства України, які вимагають одночасно із відчуженням будівлі та споруди вирішувати й долю земельної ділянки. Перебування в іншої особи права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля (споруда), що належить певній особі та споруджена на ній на законних підставах, з додержанням усіх передбачених законодавством процедур та проведеною реєстрацією права власності на будівлю (споруду) в передбаченому законом порядку, суперечить суті поняття нерухомості. Оскільки, нерухомістю може визнаватися тільки непорушно поєднане з землею майно. Тому, при відокремленні права на земельну ділянку від права на споруду, споруда фактично втрачає статус нерухомості, проте цей статус визнаний державою внаслідок реєстрації права власності особи на неї саме як на нерухомість. Правниками неодноразово висловлювалися думки щодо необхідності встановлення правової взаємозалежності між земельними ділянками та розташованими на них будівлями і спорудами, які вважаються окремими, самостійними об’єктами речових прав, з тим, щоб земельні ділянки та розташовані на них будівлі і споруди поділяли єдину юридичну долю – мали однаковий власнісний статус та перебували у володінні та користуванні однієї особи. Актуальність теми полягає в тому, що сучасне правове регулювання відносин щодо нерухомого майна, яке не забезпечує не тільки автоматичного, а навіть більш-менш синхронного переходу прав на земельну ділянку під будівлею (спорудою), породжує правову невизначеність поняття «нерухомість». 

Article is devoted to problematic aspects of ensuring the automatic transfer of ownership of land to the purchaser of the building (structure), since the transfer of land rights and the transfer of buildings and structures rights located on it occurs according to different procedures. Moreover, transfer of land rights is much longer, more complicated and often more expensive procedure than transfer of buildings and structures rights. This situation significantly undermines the effectiveness of current Ukrainian legislation, which requires simultaneous alienation of land, buildings and structures. Possession of land ownership, where located a building (structure), which is owned by another person and constructed legally, according to all legal and registration procedures, contradicts the essence of the concept of real estate, because real estate can be recognized only as property connected with the land. Therefore, if we separate the land rights from the building rights, the building actually loses the status of real estate, although this status is recognized by the state due to the person’s registration of ownership as real estate. Lawyers have repeatedly suggested their opinion to establish legal interdependence between land and buildings and structures located on it, which are considered separate, independent objects of property rights, so that land and buildings and structures located on it share a single legal fate – had the same property status and were owned and used by one person. The relevance of the topic is that a detailed analysis of the provisions of Part 1. Art. 120 of the Land Code of Ukraine gives grounds to conclude that modern legal regulation of real estate relations do not provide not only automatic but also more or less simultaneous transfer of land rights and non-land real estate.