The aim of the article is to determine features of the plastic culture of professional and non-professional performers of folk and modern dance in the stage and screen space, as well as to ground optimal directorial techniques for accommodating choreography in audiovisual art. Results. A number of scientific methods are applied in the research process, in particular, the dialectical method. It is used for a deep analysis of transformations in the interaction of choreographic, stage and audiovisual arts. The historical and cultural method is used to study the evolution of choreography on the stage and screen. The analytical method is used to highlight the influence of screen media on choreographic art. The empirical method is used to study the creative practices of directors, choreographers, ballet masters, professional and non-professional performers of folk and modern dances in theatre and cinema. The above methods allow to research the formation and development of the actor’s plastic expressiveness in both Ukrainian cinema and theatre. It is found that the original nature of cinematography is formed in close interaction with choreographic art. Scientific novelty. The article reveals peculiarities of the plasticity of folk and modern dance presentation by professional and non-professional performers. It presents folk and modern dance as a unique component and representative of national identity in stage and screen works. The features of the creative cooperation between the director, choreographer and performer in the work on folk and modern dance in its stage and screen versions are revealed. The unique role of the director in the interpretation of choreographic productions on the stage and screen is highlighted. Conclusions. It is found that theatre and film directors not only demonstrate the originality of their own interpretation of choreographic works on stage and screen, but also disseminate and popularise folk dance, modern dance and ballet. It is specified that directors of screen arts use technological possibilities of the screen language, its universal communication capabilities in order to present complex dance choreography to the audience. The role of modern and folk dance in the formation of the actor’s plastic culture is proven.

Метою статті є визначення особливостей пластичної культури професійних і непрофесійних виконавців народного й сучасного танцю в сценічному й екранному просторі, а також обґрунтування оптимальних режисерських прийомів окреслення ролі хореографії в аудіовізуальному мистецтві. Результати дослідження. У процесі дослідження застосовано низку наукових методів, зокрема діалектичний метод, який використано для глибокого аналізу трансформацій у взаємодії хореографічного, сценічного й аудіовізуального мистецтва. За допомогою історико-культурного методу досліджено еволюцію хореографії на сцені та екрані. Завдяки аналітичному методу висвітлено вплив екранних медіа на хореографічне мистецтво. Емпіричний метод дає змогу дослідити творчі практики режисерів, хореографів, балетмейстерів, професійних і непрофесійних виконавців народних і сучасних танців у театрі та кіно. Зазначені методи дозволяють дослідити становлення й розвиток пластичної виразності актора в українському кіно й театрі. Виявлено, що самобутня природа кіномистецтва формується в тісній взаємодії з хореографічним мистецтвом. Наукова новизна. У статті розкрито особливості пластики виконання народного й сучасного танцю професійними й непрофесійними виконавцями. Подано народний і сучасний танець як унікальний складник і репрезентант національної ідентичності в сценічних та екранних творах. Розкрито особливості творчої співпраці режисера, хореографа й виконавця в роботі над народним і сучасним танцем у його сценічній та екранній версіях. Висвітлено унікальну роль режисера в інтерпретації хореографічних постановок на сцені та екрані. Висновки. Виявлено, що режисери театру й кіно не лише демонструють оригінальність власної інтерпретації хореографічних творів на сцені та екрані, але й поширюють та популяризують народний танець, сучасний танець та балет. З’ясовано, що режисери екранного мистецтва використовують технологічні можливості екранної мови, її універсальні комунікативні здатності з метою представлення глядачеві складної танцювальної хореографії. Доведено роль сучасного й народного танцю у формуванні пластичної культури актора.