Purpose - to investigate the ureteral obstruction (UO) frequency after endoscopic injection of the vesicoureteral reflux (VUR) in children. Materials and methods. 1068 children aged 8 months -15 years were respectively reviewed after endoscopic treatment of the VUR grades 2-4. The following factors were analyzed in terms of ureteral obstruction: age, sex, reflux grade. Also the clinical manifestations were reviewed as the ureteral obstruction management types (conservative - 28 (52.8%), stenting - (26.5%), reimplantation of the ureter - 11 (20.7%) as well. Statistical analysis of the frequency of OS (categorical data) was performed using nonparametric estimation methods (χ², Fisher's exact test). A difference of p<0.05 was considered statistically significant. Results. The total incidence of ureteral obstruction was 3.44% (53/1539 ureters). There were early (41 children) and late (12 children) obstructed units. The following risk factors for developing ureteral obstruction proved to be significant: sex (males), low reflux grade. The early UO was treated mostly with watchful waiting, stenting (13 cases) and 2 cases were submitted to open surgery. In late UO ureteral reimplantation was utilized (9 cases) as well as ureteral stenting was helpful. Conclusions. UO is an infrequent but essential complication of the endoscopic VUR correction. The early UO cases are effectively treated by watchful waiting with/without empty bladder or ureteral stenting. Ureteral reimplantation seems to be the main procedure in late UO cases. The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of all participating institutions. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies. No conflict of interests was declared by the authors.

Цель - изучить частоту и факторы риска обструкции мочеточников (ОМ) после эндоскопической коррекции пузырно-мочеточникового рефлюкса (ПМР) у детей. Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения ПМР II-IV степеней у 1068 детей в возрасте от 8 месяцев до 15 лет после эндоскопической коррекции. При обструкции мочеточника учтены следующие предикторы: возраст, пол и степень рефлюкса. Также рассмотрены клинические проявления и виды лечения ОМ: консервативное - 28 (52,8%) мочеточников; стентирование - 14 (26,5%) мочеточников; уретероцистонеостомия - 11 (20,7%) мочеточников. Статистический анализ частоты ОС (категориальные данные) выполнен с применением непараметрических методик оценки (χ², точный тест Фишера). Статистически значимым принято различие p<0,05. Результаты. Общая частота ОМ составляла 3,44% (53/1539 мочеточников). Различали раннюю (41 ребенок) и позднюю (отсроченную) (12 детей) обструкцию. Достоверными факторами риска ОМ были мужской пол и низкая степень рефлюкса. Ранняя ОМ в большинстве случаев подвергалась консервативному лечению, а также выполнялись стентирование и реимплантация мочеточников (13 и 2 случая, соответственно). В случае поздней ОМ реимплантация мочеточника выполнялась 9 детям, а стентирование - 3 детям. Выводы. ОМ может быть диагностирована как в ранние сроки послеоперационного периода (до месяца), так и в поздние (3-6 месяцев) сроки после эндоскопической коррекции ПМР, в зависимости от чего применяются различные методы лечения - консервативное, стентирование, хирургическое (реимплантация мочеточника). Исследование выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской декларации. Протокол исследования одобрен Локальным этическим комитетом указанного в работе учреждения. На проведение исследований получено информированное согласие пациентов. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.

Мета - вивчити частоту та чинники ризику обструкції сечоводу (ОС) після ендоскопічної корекції міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) у дітей. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування МСР ІІ-IV ступенів у 1068 дітей віком від 8 місяців до 15 років після ендоскопічної корекції. За ОС враховано такі предиктори: вік, стать та ступінь рефлюксу. Також розглянуто клінічні прояви та види лікування ОС: консервативне - 28 (52,8%) сечоводів; стентування - 14 (26,5%) сечоводів; уретероцистонеостомія - 11 (20,7%) сечоводів. Статистичний аналіз частоти ОС (категоріальні дані) виконано із застосуванням непараметричних методик оцінки (χ², точний тест Фішера). Статистично значущою прийнято відмінність p<0,05. Результати. Загальна частота ОС становила 3,44% (53/1539 сечоводів). Розрізняли ранню (41 дитина) і пізню (відтерміновану) (12 дітей) обструкцію. Достовірними чинниками ризику ОС були чоловіча стать і низький ступінь рефлюксу. Рання ОС у більшості випадках піддавалася консервативному лікуванню, а також виконувалися стентування та реімплантація сечоводів (13 та 2 випадки, відповідно). За пізньої ОС реімплантація сечоводу виконувалася 9 дітям, а стентування - 3 дітям. Висновки. ОС може бути діагностована як у ранні терміни післяопераційного періоду (до місяця), так і в пізні (3-6 місяців) терміни після ендоскопічної корекції МСР, залежно від чого застосовуються різні методи лікування - консервативне, стентування, хірургічне (реімплантація сечоводу). Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.