Постановка проблеми. Сучасний розвиток системи соціогуманітарних наук характеризується органічним переплетенням їхнього об’єктно-предметного поля, категоріального апарату та методології й методів дослідження. В цьому сенсі соціологія часто виконує роль «транслейтера». Ця роль найбільшою мірою реалізується при створенні, функціонуванні та розвитку міждисциплінарних наукових напрямів, серед яких особливе місце посідає той, що виник на стику соціології та юриспруденції. В статті пропонується аналіз особливостей використання мови соціології в дослідженні правових явищ, в першу чергу, тих що формуються навколо ключового поняття – соціальна норма.Аналіз останніх досліджень та публікацій. Традиційно проблеми нормативного врегулювання соціальних відносин розглядаються юристами в рамках загальної теорії права. Особливо тут слід виділити роботи європейських та американських дослідників Т. Арнольда, Г. Гурвіча, О. Ерліха, Б. Кардозо, Р. Паунда, С. Уоррена та Л. Брандейса, Дж. Френка, О. Холмса. Цікавими є роботи представників «скандинавської» школи соціології права − А. Хегерстрема, В. Лундстедта, С. Пасса, В. Оберта, Х. Клєтте, В. Гольдшмідта, Т. Еккгоффа та ін., а також вчених «італійської» школи − А. Пагані, Г. Мартінотті, Е. Моріондо та ін. Серед вітчизняних науковців заслуговують уваги доробки Л. Гумпіловича, Б. Кістяківського, М. Коркунова, Л. Петражицького, а також сучасних дослідників − В. Бачиніна, О. Джужи, Н. Осипової, С. Савчука, О. Сердюка.Метою даної статтіє аналіз можливостей використання «мови соціології» в правових дослідженнях.Виклад основного матеріалу. Вихідною точкою такого аналізу запропоновано вважати той факт, що соціологія досліджує правові феномени як різновид феноменів соціальних. Дослідження виявило, що право слід розмежовувати як з системою, регульованою внутрішніми спонуками людини (особистісною мораллю), так і з апаратом зовнішнього спонукання, що використовується суспільством. Останню категорію, яка не відноситься ані до права, ані до моралі, соціологи запропонували називати нравами, розрізняючи серед них власне нрави, або звичаї (англ. − mores) і повсякденні звичайності (англ. − folkways). Це дозволило їм побудувати триланкову конструкцію, яка стала сьогодні класичною: право; звичаї; повсякденні звичайності.Дія цієї об’єднуючої право і соціологію конструкції розглянута на прикладі аналізу співвідношення цілей та засобів їх досягнення при оцінці правових явищ та їхніх наслідків.Висновки. В сучасній науці зберегти «чистоту» власного категоріального апарату неможливо. Ця неможливість часто підштовхує науковців до радикальних дій: від невиправданого наукового взаємопроникнення до штучного відокремлення. І перший, і другий варіанти можуть призвести до занепаду науки. Тому сьогодні, коли соціогуманітарні науки формують і активно освоюють спільне проблемне поле, вкрай потрібні дослідження, які, з одного боку, розкривають значний пізнавальний потенціал такої міждисциплінарної взаємодії, а з іншого, дозволяють винайти способи «самозбереження» для кожної науки. І стосунки між правом і соціологію в цьому сенсі є вельми показовими. Для соціологів пов’язані з цим труднощі полягають в тому, що проблеми права досить легко розчиняються в більш широких категоріях, які входять до предмету загальної соціології. Втім ще Е. Дюркгейм радив соціологам уважно вивчати норми права. Він убачав в них об’єктивний індикатор соціальних чинників.

The article examines the feasibility and the possibility of «the language of sociology» usage in jurisprudence. It is proved that «the language of sociology» not only promotes the implementation of the methodological function of law, but actively supports «the spirit of law» in the studying of social processes. It is emphasized that the coexistence in the modern society of two systems of norms - social legal and social non-legal - requires the search for differentiation criteria. As such criteria, it is proposed to use the criterion of coercion and the criterion of the consideration procedure.

В статье анализируется целесообразность и возможность использования «языка социологии» в юриспруденции. Доказывается, что «язык социологии» не только способствует реализации методологической функции права, но и активно поддерживает «дух права» в исследовании социальных процессов. Подчеркивается, что сосуществование в современном обществе двух систем норм - социальных правовых и социальных неправовых - требует поиска разграничительных критериев. В качестве таких критериев предложено использовать критерий принуждения и критерий порядка рассмотрения.