The article is devoted to the analysis of the constitutional and legal foundations of the right to peace, consideration of the practice of its application, and also to the identification of problems in legal regulation and implementation mechanisms. The article notes that the right to peace should include the following components: the right to advocate peace; peaceful coexistence and peaceful cooperation; prohibition of the threat and use of force; the right to development, which is an exclusive condition for peace; the right to human rights education; mechanisms for maintaining peace and security; remedies for violations of the right to peace; and the right to resist colonial foreign occupation and dictatorship. Despite the fact that the right to peace is enshrined in international standards, its implementation is constantly subject to negative impact. International instruments are usually declarative and do not have effective mechanisms to enforce their provisions by signatories. Of course, this is primarily due to the peculiarity of the subject composition of international law, as its main participants are states. They cannot be subject to the same methods of coercion as individuals or legal entities. Another, and currently the most obvious problem, is the imperfection of international institutions such as the United Nations (UN). Despite its broad powers, the UN faces difficulties in taking collective action due to political differences between member states. Thus, the veto of the permanent members of the Security Council often paralyses decision-making in crisis situations, making it difficult to respond to conflicts and ensure peace. The main problems that hinder the realisation of the right to peace include: insufficient effectiveness of international law; the political will of individual states to create a threat to global security through their own domestic national interests; the weak role of international organisations in maintaining global order; the inability to apply sanctions to a state that violates international law that will ensure respect for rights in the future; failure of states to comply with international court decisions aimed at restoring violated rights.

Стаття присвячена аналізу конституційно-правових засад права на мир, розгляду практики його застосування, а також виявленню проблем у правовому регулюванні й механізмах реалізації. У статті зазначається, що право на мир має включає такі складові: право виступати за мир; мирне співіснування та мирне співробітництво; заборону на загрозу і застосування сили; право на розвиток, що є виключною умовою миру; право на навчання правам людини; механізми підтримки миру та безпеки; засоби правового захисту щодо порушення права на мир; право протистояти колоніальній іноземній окупації та диктаторському режиму. Незважаючи на нормативне закріплення у міжнародних стандартах права на мир, його реалізація постійно зазнає негативного впливу. Міжнародні акти зазвичай є декларативними та не мають ефективних механізмів примусу до виконання положень підписантами. Звичайно, це пов’язано, перш за вс, із особливістю суб’єктного складу міжнародного права, адже основними його учасниками є держави. До них не можна застосовувати такі ж методи примусу як до фізичних чи юридичних осіб. Ще однією, наразі найбільш очевидною проблемою є недосконалість міжнародних інституцій, таких як Організація Об’єднаних Націй (ООН). Попри широкі повноваження, ООН стикається з труднощами в здійсненні колективних дій через політичні розбіжності між державами-членами. Так, вето постійних членів Ради Безпеки часто паралізує прийняття рішень у кризових ситуаціях, що ускладнює реагування на конфлікти та забезпечення миру. До основних проблем, що заважають реалізації права на мир слід віднести: недостатню ефективність міжнародного права; спрямованість політичної волі окремих держав на створення загрози світовій безпеці через власні внутрішньо національні інтереси; слабкість ролі міжнародних організацій у підтриманні світового правопорядку; неможливість застосування до держави-порушника міжнародного права таких санкцій, що зможуть забезпечити дотримання прав у майбутньому; невиконання державами рішень міжнародних судів, які спрямовані на відновлення порушених прав та притягнення до відповідальності суб’єктів, винних у порушенні права на мир.