The principles of militant democracy as a manifestation of the instinct of self-preservation of democratic systems are considered. The argumentation of supporters and critics of militant democracy regarding the use of restrictive measures to save democratic institutions is analysed.Two main types of instruments of militant democracy are distinguished: 1) creation of obstacles to the coming to power of alleged enemies of democracy using the election mechanism (prohibition of political parties); 2) restriction of opportunities for abuse of state power. A number of measures to prevent the degeneration of militant democracy into authoritarianism are given, in particular, fixing the monopoly on banning parties to a body protected from political pressure.Two ways of implementing the provisions of militant democracy are defined and analysed: through the constitution and relevant legislation, or only in legislative acts. Using the example of Germany, the peculiarities of the first method, which is characteristic of countries with negative historical experience of destroying democratic institutions by formally legal methods, are analysed. The second method, which is used by the states which do not want to compromise the ideal model of liberal democracy, is illustrated by the analysis of Spain, Italy, the United Kingdom and the USA. It is noted that the Constitution of Ukraine contains a number of provisions of militant democracy, in particular, the complicated procedure for amending the fundamental articles and the grounds for banning political parties. The latter were applied to pro-Russian parties too late - after the beginning of the Russian aggression in 2014, but their relevance will grow with the prolongation of the war and deterioration of the socio-economic situation of citizens.

Розглянуто принципи войовничої демократії як вияв інстинкту самозбереження демократичних систем. Проаналізовано аргументацію прихильників і критиків войовничої демократії щодо застосування обмежувальних заходів заради порятунку демократичних інститутів. Виокремлено два основні види інструментів войовничої демократії: 1) створення перешкод для приходу до влади ймовірних ворогів демократії з використанням механізму виборів (заборона політичних партій); 2) обмеження можливостей для зловживання державною владою. Наведено низку заходів щодо недопущення виродження войовничої демократії в авторитаризм, зокрема закріплення монополії на заборону партій за органом, захищеним від політичного тиску.Визначено та проаналізовано два способи імплементації положень войовничої демократії: через конституцію та відповідне законодавство або лише у законодавчих актах. На прикладі Німеччини проаналізовано особливості першого способу, що характерний для країн з негативним історичним досвідом руйнування демократичних інститутів формально законними методами. Другий спосіб, до якого вдаються держави, що не хочуть компрометувати ідеальну модель ліберальної демократії, проілюстровано аналізом Іспанії, Італії, Великобританії, США. Відзначено, що Конституція України містить низку положень войовничої демократії, зокрема щодо ускладненої процедури зміни основоположних статей та підстави для заборони політичних партій. Останні були застосовані до проросійських партій занадто пізно — після початку російської агресії у 2014 році, однак їх актуальність зростатиме у разі затягування війни та погіршення соціально-економічного становища громадян.