The research, the results of which are presented in the proposed article, is devoted to the study and demonstration of the potential of judicial practice in promoting the optimization of the court’s activities in assessing evidence in criminal proceedings. Its relevance is determined by the ability of judicial practice to strengthen the advantages of such institutions as the rule of law and legal certainty, reduce the number of unfounded court decisions and delays in the consideration of criminal cases and, as a result, strengthen the authority of the judiciary. The article considers the role of judicial practice in ensuring the uniformity of the application of the law, the formation of standards for assessing evidence, resolving complex issues of evidence, and preventing errors in assessing evidence. Some approaches to working with precedents, including controversial court decisions, are given. The need to take into account the hierarchy of the judiciary is emphasized. The problem of deviation from the legal positions expressed in the Supreme Court’s decisions is discussed. It is concluded that in terms of evidence assessment, the Supreme Court’s approaches are used to support the court’s argumentation in the case under consideration. Attention is drawn to the role of appellate courts in the formation of case law. The issue of the accessibility of case law and the role of artificial intelligence in its use, the importance of training judges to work with case law are considered. As a result, it is stated that case law is an indispensable tool for assessing evidence, but its use requires a judge to be highly professional, creative thinking, and constantly improve their knowledge. It is also necessary to ensure the accessibility of case law and develop skills in interpreting it. Only then can case law effectively serve the purposes of administering justice and ensuring fairness. It is important to remember that case law is not a frozen dogma, but a living, developing organism that requires constant analysis and interpretation, as well as deep reflection taking into account modern social and legal realities. The use of modern technologies in the analysis of judicial practice should be conscious and critical, not replace qualified legal analysis, but only supplement it.

Дослідження, результати якого наводяться у пропонованій статті, присвячене вивченню та демонстрації потенціалу судової практики щодо сприяння оптимізації діяльності суду з оцінки доказів у кримінальному провадженні. Його актуальність визначається здатністю судової практики посилити переваги таких інститутів, як верховенство права та правова визначеність, зменшити кількість необґрунтованих судових рішень і затримок у розгляді кримінальних справ та, як наслідок, зміцнити авторитет судової влади. В статті розглядається роль судової практики у забезпеченні одноманітності застосування закону, формуванні стандартів оцінки доказів, розв’язанні складних питань доказування, запобіганні помилкам в оцінці доказів. Наводяться деякі підходи до роботи з прецедентними, в тому числі суперечливими судовими рішеннями. Наголошується на необхідності врахування при цьому ієрархічності судової влади. Обговорюється проблема відступу від правових позицій, висловлених у постановах Верховного Суду. Висновується, що в аспекті оцінки доказів підходи Верховного Суду використовуються як підкріплення аргументації суду в розглядуваній справі. Звертається увага на роль апеляційних судів у формуванні судової практики. Розглядається питання доступності судової практики та ролі штучного інтелекту в її використанні, важливості навчання суддів роботі з судовою практикою. У підсумку констатується, що судова практика є незамінним інструментом для оцінки доказів, але її використання вимагає від судді високого професіоналізму, креативного мислення та постійного вдосконалення своїх знань. Також необхідно забезпечити доступність судової практики та сформувати навички її тлумачення. Тільки тоді судова практика може ефективно служити цілям здійснення правосуддя та забезпечення справедливості. Важливо пам’ятати, що судова практика – це не застигла догма, а живий організм, що розвивається, який потребує постійного аналізу та інтерпретації, а також глибокого осмислення з урахуванням сучасних суспільних і правових реалій. Використання сучасних технологій в аналізі судової практики має бути свідомим і критичним, не замінювати кваліфікований юридичний аналіз, а лише доповнювати його.