Актуальность. В последние годы во всех странах отмечается существенный рост заболеваемости эпилепсией у лиц старших возрастных групп. Одним из наиболее частых факторов риска развития эпилептических припадков являются цереброваскулярные заболевания. Считается, что 10–30 % впервые диагностированных эпилептических припадков у пациентов старше 60 лет возникают после инсульта, что в дальнейшем значительно усложняет клиническую картину заболевания и служит причиной ухудшения качества жизни больных, замедляет восстановление потерянных вследствие инсульта функций, усиливает когнитивные и мнестические расстройства, увеличивает риск внезапной смерти, что, в свою очередь, требует пересмотра проводимой терапии с учетом фармакологического взаимодействия препаратов. Кроме того, достоверно установлено, что эпилептический приступ, который дебютировал в возрасте старше 60 лет, значительно увеличивает риск первичного и повторного инсульта. Несмотря на длительный период изучения данной проблемы, диагностика постинсультной эпилепсии (ПИЭ) затруднена до настоящего времени в связи с отсутствием единой позиции относительно понимания патогенеза, разной дефиницией диагноза, необъективной интерпретацией межприступной (интериктальной) электроэнцефалографии. Цель: провести анализ литературных данных относительно структурно-морфометрических и клинико-энцефалографических особенностей эпилепсии у больных в разные периоды ишемического инсульта. Проанализировать вероятность риска дебюта ПИЭ. Материалы и методы. Про-анализированы имеющиеся публикации, касающиеся вопросов ПИЭ, с помощью поиска, проведенного по таким базам данных, как Кокрановская база систематических обзоров (CDSR), центральный реестр контролируемых исследований Кокрана (CENTRAL), база данных SCOPUS и MEDLINE. Были отобраны соответствующие рандомизированные контролируемые исследования, однако из-за нехватки обзорных исследований и метаанализа в работу включены, в частности, наблюдательные и эпидемиологические исследования. Результаты. В большинстве проанализированных исследований авторы показали большую вариабельность частоты развития ПИЭ. Высокая вариабельность объясняется особенностями течения инсульта в разных популяциях, разной дефиницией диагноза ПИЭ, различным дизайном проведенных исследований. Однако в большинстве исследований было установлено, что риск развития ПИЭ удваивается от первого до пятого года после перенесенного инсульта и составляет около 4,2–5 %. Выводы. Таким образом, изучение нейрофункциональных и структурно-морфометрических изменений у больных эпилепсией в позднем восстановительном периоде ишемического инсульта является важной проблемой клинической неврологии, многие аспекты которой имеют в настоящее время неоднозначные, нередко противоречивые толкования. Поэтому изучение данной взаимосвязи позволит лучше понять патогенез ПИЭ, расширит возможности ее терапии и диагностики.

Background. In recent years, there has been a significant increase in the incidence of epilepsy in people of older age groups all over the world. One of the most common risk factors for the development of epileptic seizures is cerebrovascular disease. It is believed that 10–30 % of the newly diagnosed epileptic seizures in patients over 60 years of age occur after a stroke, which further complicates the clinical picture of the disease and causes a deterioration in the quality of life of patients, slows down the recovery of functions lost due to a stroke, enhances cognitive and mnemonic disorders, increases the risk of sudden death, which, in turn, requires a revision of ongoing therapy taking into account the pharmacological interaction of drugs. In addition, it has been reliably established that an epileptic seizure that was detected for the first time at the age over 60 years significantly increases the risk of primary and repeated stroke. Despite a long period of studying this problem, the diagnosis of post-stroke epilepsy is difficult to date due to the lack of a unified position regarding understanding of its pathogenesis, different definitions of diagnosis, biased interpretation of interictal electroencephalography. The purpose was to analyze the literature data on structural-morphometric and clinical-encephalographic features of epilepsy in patients at different periods of ischemic stroke, the probability of risk of post-stroke epilepsy onset. Materials and methods. Existing publications related to post-stroke epilepsy issues were analyzed by search in databases, such as the Cochrane Database of Systematic Reviews, the Cochrane Central Register of Controlled Trials (CENTRAL), Scopus and Medline. Appropriate randomized controlled trials were selected, however, due to the lack of review studies and meta-analyses, this work includes, in particular, observational and epidemiological studies. Results. In most of the studies analyzed, the authors showed a large variability in the frequency of post-stroke epilepsy. High variability is explained by the features of stroke course in different populations, the different definitions of the diagnosis of post-stroke epilepsy, and the different design of the studies. However, most studies found that the risk of developing post-stroke epilepsy doubles from the first to the fifth year after a stroke, and is about 4.2–5 %. Conclusions. Thus, the study of neurofunctional and structural-morphometric changes in patients with epilepsy in the late recovery period of ischemic stroke is an important problem of clinical neurology, many aspects of which today have ambiguous, often contradictory interpretations. Therefore, the study of this relationship will allow for a better understanding of the pathogenesis of post-stroke epilepsy, will expand the possibilities of its therapy and diagnosis.

Актуальність. Останнім часом у всіх країнах відзначається суттєве зростання захворюваності на епілепсію в осіб старших вікових груп. Одним із найбільш частих факторів ризику розвитку епілептичних нападів є цереброваскулярні захворювання. Вважається, що 10–30 % вперше діагностованих епілептичних нападів у пацієнтів старше 60 років виникають після інсульту, що в подальшому значно ускладнює клінічну картину захворювання і служить причиною погіршення якості життя хворих, уповільнює відновлення втрачених внаслідок інсульту функцій, посилює когнітивні та мнестичні розлади, збільшує ризик раптової смерті, що, зі свого боку, вимагає перегляду проведеної терапії з урахуванням фармакологічної взаємодії препаратів. Крім того, вірогідно встановлено, що епілептичний напад, що дебютував у віці старше 60 років, значно збільшує ризик первинного і повторного інсульту. Незважаючи на тривалий період вивчення даної проблеми, діагностика післяінсультної епілепсії (ПІЕ) утруднена дотепер у зв’язку з відсутністю єдиної позиції відносно розуміння патогенезу ПІЕ, різною дефініцією діагнозу, необ’єктивною інтерпретацією міжнападної (інтеріктальної) електроенцефалографії тощо. Мета: провести аналіз літературних даних щодо структурно-морфометричних та клініко-енцефалографічних особливостей епілепсії у хворих у різні періоди ішемічного інсульту. Проаналізувати ймовірність ризику дебюту ПІЕ. Матеріали та методи. Проаналізовано наявні публікації, що стосуються питань ПІЕ, за допомогою пошуку, проведеного за такими базами даних, як Кокранівська база систематичних оглядів (CDSR), центральний реєстр контрольованих досліджень Кокрана (CENTRAL), база даних SCOPUS та MEDLINE. Було відібрано відповідні рандомізовані контрольовані дослідження, проте через брак оглядових досліджень та метааналізів до роботи включено, зокрема, спостережні та епідеміологічні дослідження. Результати. У більшості проаналізованих досліджень автори показали велику варіабельність частоти розвитку ПІЕ. Висока варіабельність пояснюється особливостями перебігу інсульту в різних популяціях, різною дефініцією діагнозу ПІЕ, різним дизайном проведених досліджень. Проте в більшості досліджень було встановлено, що ризик розвитку ПІЕ подвоюється від першого до п’ятого року після перенесеного інсульту та становить близько 4,2–5 %. Висновки. Таким чином, вивчення нейрофункціональних та структурно-морфометричних змін у хворих на епілепсію в пізньому відновному періоді ішемічного інсульту є важливою проблемою клінічної неврології, багато аспектів якої мають сьогодні неоднозначні, нерідко суперечливі тлумачення. Тому вивчення даного взаємозв’язку дозволить краще зрозуміти патогенез ПІЕ, розширить можливості її терапії та діагностики.