The purpose of the study is to identify the main problems in teaching stage speech in higher art education institutions and to develop ways to solve them in order to form a comprehensive system for training future actors. The research methodology is based on a systematic approach to the analysis of pedagogical processes in theatre education. The following methods were used: theoretical analysis of existing pedagogical practices; generalisation of pedagogical experience; structural and functional analysis to systematise the identified problems; synthesis to develop comprehensive recommendations; descriptive method to characterise the methodological features of teaching stage speech. The scientific novelty of the research lies in the fact that, for the first time, a comprehensive analysis of the problems of teaching stage speech in higher art education institutions has been carried out through the prism of a systematic approach. Eight interrelated problem areas were identified and grouped into three thematic blocks: methodological and pedagogical errors, psychophysiological characteristics, and linguistic culture. A new understanding of the sequence of speech skill formation based on the principle of ‘body – voice – diction’ was proposed. The necessity of integrating the psychological component into the process of teaching stage speech is substantiated. The conceptual foundations of a holistic approach to stage speech as a multi-component phenomenon that goes beyond the traditional understanding of diction and orthoepy have been developed. Conclusions. Systemic shortcomings in the teaching stage of speech have been identified, which hinder the formation of stable professional skills in future actors. The effectiveness of the educational process depends on the correct methodological sequence, taking into account the psychological characteristics of students, and a comprehensive understanding of the nature of stage speech. The proposed recommendations are aimed at reorienting the pedagogical process from demonstrative and spectacular displays to the practical formation of skills that can be organically integrated into the professional activity of an actor. The implementation of the proposed approaches can significantly improve the quality of actor training and contribute to the development of theatrical art in general.

Мета дослідження – визначити основні проблеми у викладанні сценічної мови в закладах вищої мистецької освіти та розробити шляхи їх вирішення для формування цілісної системи підготовки майбутніх акторів. Методологія дослідження базується на системному підході до аналізу педагогічних процесів у театральній освіті. Застосовано такі методи: теоретичний аналіз наявних педагогічних практик; узагальнення педагогічного досвіду; структурно-функціональний аналіз – для систематизації виявлених проблем; синтез – для розробки комплексних рекомендацій; описовий метод – для характеристики методичних особливостей викладання сценічної мови. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз проблем викладання сценічної мови у закладах вищої мистецької освіти через призму системного підходу. Виявлено вісім взаємопов’язаних проблемних аспектів, згрупованих у три тематичні блоки: методологічно-педагогічні помилки, психофізіологічні особливості, мовна культура. Запропоновано нове розуміння послідовності формування мовленнєвих навичок за принципом: «тіло – голос – дикція». Обґрунтовано необхідність інтеграції психологічного складника в процес навчання сценічного мовлення. Розроблено концептуальні засади цілісного підходу до сценічного мовлення як багатокомпонентного явища, що виходить за межі традиційного дикційно-орфоепічного розуміння. Висновки. Виявлено системні недоліки у викладанні сценічної мови, що перешкоджають формуванню стійких професійних навичок у майбутніх акторів. Ефективність освітнього процесу залежить від правильної методичної послідовності; урахування психологічних особливостей студентів; комплексного розуміння природи сценічного мовлення. Запропоновані рекомендації спрямовані на переорієнтацію педагогічного процесу з демонстраційно-ефектного показу на практичне формування навичок, що можуть бути органічно інтегровані у професійну діяльність актора. Реалізація запропонованих підходів може суттєво підвищити якість підготовки акторів та сприяти розвитку театрального мистецтва загалом.