The article examines the formation and activities of the diplomatic service of the Ukrainian People's Republic (UPR) in the Kingdom of Serbs, Croats, and Slovenes (SCS) in the 1920s. The research is based on newly discovered archival documents that have allowed for important conclusions regarding the UPR's international activities. The author argues that despite the pro-Russian sentiment in official Serbian circles and the lack of official recognition of the UPR, Ukrainian diplomats, particularly H. Myketei, S. Lukianovych, and M. Slavinsky, achieved significant success. They conducted active outreach, spreading the "Ukrainian idea" and providing objective information to the Yugoslav public about the state of the Ukrainian nation, its history, and its aspirations for independence. The diplomats also cared for the Ukrainian community in the Kingdom of SCS, specifically by uniting interned servicemen and providing them with material and moral support. They established strong ties with Ukrainians who had immigrated to Yugoslavia earlier. A key factor was the Ukrainian diplomats' use of an unconventional situation, namely the willingness of Croatian, Slovenian, and Macedonian representatives to cooperate. M. Slavinsky expanded the activities of the UPR missions into non-Serbian regions, which helped to foster a positive perception of Ukrainians as a nation striving to create its own independent state. Ultimately, however, the active diplomatic work of the UPR and WUPR missions in the Kingdom of SCS was hindered by the Bolshevik regime that was established in Ukraine.

У статті досліджено процес формування та діяльність дипломатичної служби Української Народної Республіки (УНР) у Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців (СХС) у 1920-х роках. Дослідження ґрунтується на нових архівних документах, які дозволили зробити важливі висновки щодо міжнародної діяльності УНР. Авторка доводить, що, попри проросійські настрої в офіційних сербських колах та відсутність офіційного визнання УНР, українським дипломатам (зокрема, Г. Микитію, С. Лук’яновичу та М. Славинському) вдалося досягти значних успіхів. Вони проводили активну роз’яснювальну роботу, поширюючи «українську ідею» та об'єктивну інформацію про тогочасний стан української держави, її історію та прагнення до незалежності. Дипломати також піклувалися про українську громаду в Королівстві СХС, зокрема про об'єднання інтернованих військовослужбовців та надання їм матеріальної і моральної підтримки. Були налагоджені міцні зв'язки з українцями, які емігрували до Югославії раніше. Ключовим моментом стало використання українськими дипломатами нестандартної ситуації, а саме, налаштованості хорватських, словенських і македонських представників на співпрацю. М. Славинський розширив діяльність місій УНР у несербських регіонах, що сприяло формуванню позитивного сприйняття українців як нації, яка прагне створити власну незалежну державу. Утім, активній дипломатичній роботі місій УНР та ЗУНР у Королівстві СХС зрештою завадив більшовицький режим, який встановився в Україні.