The beginning of the XXI century was marked by active research of Ukrainian football in various directions. They also violated the question of the productivity and efficiency of the structures involved in training professional football players in Ukraine. However, despite the large number of works devoted to this field: Nikolayenko V., Shamardin V., Lisenchuk A., Zelentsov A., Lobanovskyy V., etc., it is necessary to state that in the domestic scientific literature no mechanisms of cooperation of different system of organizations (in this case state and private sports organizations of Ukraine) that work for the same purpose. Formation of the problem of lack of cooperation between public and private bodies involved in training football players in Ukraine is related to a number of issues: the practical lack of communication between them, the divergence of interests in general, and in particular the formation of a communication base. One of the main problems to resolve this issue is to build a framework, the starting point for which is to define the basic concepts and interests. The purpose of the article is to: streamline available data, standard methods and approaches to identifying a particular type of collaboration; coverage of the diverse and common nature of working with young football players in sports schools and in professional football clubs; comparing the effectiveness of preparing football players to develop a holistic view of the benefits of each system (compare to the best European models); to promote enlightenment of the population on this issue and to express their own vision at the expense of this problem. It is established that at the present stage of development the position is clearly defined, which indicates that there is no state program, on the basis of which the mechanisms of communication between the systems should be based: public and private. It has been found out that the state system has been dominant in this field until recently, but it is worth noting that today the situation is changing in the opposite direction. It is also quite clear that the existence of one system without the other is actually impossible and less productive. An optimal methodological basis for determining the issue of cooperation between the two systems would be its model, which will be made on the basis of a strong union, which must exist on the border of material and human values and contain norms of regulation between them for putting the phenomenon into practice.

Початок ХХІ ст. ознаменувався активним дослідженням проблематики українського футболу у різноманітних напрямках. Спрямовувались дані дослідження також і на вирішення питання продуктивності та ефективності роботи структур, які займаються підготовкою професійних футболістів в Україні. Проте, незважаючи на велику кількість праць, присвячених даному напрямку: Ніколаєнко В., Шамардін В., Лісенчук A., Зеленцов А., Лобановський В. та ін., необхідно констатувати, що у вітчизняній науковій літературі так і не сформовано механізмів співпраці різних за устроєм організацій (в даному випадку державних та приватних спортивних організацій України), котрі працюють задля одної мети. Формування проблеми відсутності співпраці між державними та приватними структурами, які займаються підготовкою футболістів в Україні пов’язане із низкою питань: практичної відсутності комунікації між ними, розбіжності інтересів в цілому та зокрема у формуванні комунікаційної бази. Одна з основних проблем вирішення такого питання – побудова основи, відправним початком для розробки якої є визначення основних понять та інтересів. Метою статі є: упорядкування наявних даних, стандартних методів і підходів щодо визначення певного роду співпраці; висвітлення різнорідного та спільного характеру роботи з юними футболістами в спортивних школах та у професійних футбольних клубах; порівняння ефективність підготовки футболістів для вироблення цілісного уявлення про переваги кожної з систем (порівняти з кращими європейськими зразками); сприяти просвітленню населення щодо зазначеного питання і викладення власного бачення на рахунок даної проблеми. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку точно визначеною є позиція, яка свідчить про відсутність державної програми, на основі якої повинні ґрунтуватися механізми комунікації між системами: державною та приватною. З’ясовано, що домінуючою у цій сфері до недавнього часу була державна система, проте варто відзначити, що на сьогоднішній день ситуація стрімко змінюється в протилежну сторону. Також цілком зрозуміло те, що існування одної системи без іншої фактично неможливе та менш продуктивне. Оптимальною методологічною основою для визначення питання співпраці між двома системами буде така її модель, котра буде вироблена на основі міцного союзу, який має існувати на межі матеріальних та людських цінностей та містити в собі норми врегулювання між ними для втілення явища на практиці.