Dysplastic coxarthrosis is one of the major pathologies of joints in young people, which causes disability. Hip joint replacement in the case of dysplastic coxarthrosis is a complicated and intensive intervention due to anatomical deformation of the acetabulum and proximal femur, which affects the choice of the implant design, primarily acetabular component, and the method of fixing it. The main reason for the revision surgeries is the early instability of the endoprosthetic cup.Objective: to analyze the scientific information on the choice of the design of acetabular component in the case of total hip endoprosthetics in patients with dysplastic coxarthrosis.Methods: search has been conducted over the past 25 years from the PubMed, Medline, Google Scholar databases, monographs, articles, dissertations, etc.Results: in the first stages of the introduction of endoprosthesis under the conditions of dysplastic coxarthrosis, cement cups were used, which were fixed by the method of deepening of the cavity, formation of the bed and bone plastics of the zone of a segmental defect. The high level of instability of this type of cups is determined. Nowadays there are semi-spherical cups that are pressed, covered with hydroxyapatite and trabecular metal. It is noted that in case of deepening of the cup in the recipient’s bed less than 75 %, the risk of instability is very high. There is no data on the behavior of crammed cups in the conditions of segmental and central defects. To prevent the central migration of the cup into the pelvic cavity, it is proposed to use anti-rupture rings. A promising direction is the creation of cups, which are screwed and pressed, with osteoaggressive and osteoinductive coatings.

Диспластический коксартроз (ДК) является одной из основных патологий суставов у лиц молодого возраста и вызывает стойкую потерю трудоспособности и инвалидность. Эндопротезирование тазобедренного сустава при ДК — это сложное и трудоемкое вмешательство из-за анатомической деформации вертлужной впадины и проксимального отдела бедренной кости, что влияет на выбор конструкции имплантата, в первую очередь ацетабулярного компонента, и метод его фиксации. Главной причиной ревизионных операций является ранняя нестабильность чашки эндопротеза.Цель: проанализировать научную информацию относительно выбора конструкции ацетабулярного компонента в случае тотального эндопротезирования тазобедренного сустава у больных ДК.Методы: поиск проведен за последние 25 лет в базах PubMed, Medline, Google Scholar, среди монографий, статей, диссертаций и т. д.Результаты: на первых этапах внедрения эндопротезирования в условиях ДК применяли цементные чашки, которые закрепляли методом углубления вертлужной впадины, формирования ложа и костной пластики зоны сегментарного дефекта. Определен высокий уровень нестабильности этого вида чашек. В настоящее время распространение получили полусферические запрессовываемые чашки с покрытием из гидроксилапатита и трабекулярного металла. Отмечено, что в случае углубления чашки в ложе реципиента менее чем на 75 % риск нестабильности очень высок. Нет данных о поведении запрессовываемых чашек при сегментарных и центральных дефектах. Для профилактики центральной миграции чашки в полость таза предлагают использовать антипротрузионные кольца. Перспективным направлением является создание чашек, которые ввинчивают и запрессовывают, с остеоадгезивным и остеоиндуктивным покрытием.

Диспластичний коксартроз (ДК) є однією з основних патологій суглобів в осіб молодого віку і спричиняє стійку втрату працездатності та інвалідність. Ендопротезування кульшового суглоба в разі ДК — це складне і трудомістке втручання через анатомічну деформацію кульшової западини та проксимального відділу стегнової кістки, що впливає на вибір конструкції імплантата, у першу чергу ацетабулярного компонента, й метод його фіксації. Головною причиною ревізійних операцій є рання нестабільність чашки ендопротеза.Мета: проаналізувати наукову інформацію щодо питань вибору конструкції ацетабулярного компонента в разі тотального ендопротезування кульшового суглоба у хворих на ДК.Методи: пошук проведено за останні 25 років у базах PubMed, Medline, Google Scholar, серед монографій, статей, дисертацій тощо.Результати: на перших етапах упровадження ендопротезування за умов ДК застосовували цементні чашки, які закріплювали методом поглиблення кульшової западини, формування ложа і кісткової пластики зони сегментарного дефекту. Визначено високий рівень нестабільності цього виду чашок. Нині поширення отримали напівсферичні чашки, які запресовуються, із покриттям гідроксилапатитом і трабекулярним металом. Відмічено, що в разі заглиблення чашки в ложе реципієнта менше ніж на 75 % ризик нестабільності дуже високий. Немає даних про поведінку запресовуваних чашок в умовах сегментарних і центральних дефектів. Для профілактики центральної міграції чашки в порожнину таза пропонують використовувати антипротрузійні кільця. Перспективним напрямом є створення чашок, які вгвинчують і запресовують, із остеоадгезивним та остеоіндуктивним покриттям.