The purpose of the article is to identify the main communication principles characteristic of site-specific theatre. This artistic practice was founded in the twentieth century and still remains one of the most relevant forms of European and North American theatre and those theatrical cultures that are developing in a similar paradigm. Research methodology. The analytical method was used in the study of the subject , which is necessary for the study of the art historical aspect of the problem. The article uses the methods of systematisation and generalisation to argue for the originality of the phenomenon of site-specific theatre and its place in the contemporary theatrical process. The formal method is used to research the form of an artistic work, in this case, a stage work, in order to determine its specificity. The scientific novelty of the research lies in the fact that the performances that represent this form of theatre are considered through the problem of not only the peculiarities of space organisation, but also through the problem of communication. This twopronged approach makes it possible to systematise them according to these two basic criteria. The basic types of performances in the context of this form are characterised and systematised, taking into account their event potential. Conclusions. The analysis of the performances representative of this artistic practice gives grounds to consider it not only as a form that involves the placement of theatrical content in non-institutional premises. Space becomes a formative unit in the construction of the narrative of a theatrical work, which leads to the formation of special communicative principles: communication between the audience and space/inanimate objects (scenography, props); interaction between the audience and actors. There are two basic communicative principles characteristic of this form. The first principle involves the physical presence of the audience in the modelled world of the performance. The second principle also implies the functional involvement of the audience, offering them different levels of participation. The research materials of the article expand the arsenal of knowledge about the peculiarities of such a form of theatre as site-specific and make it possible to use them in training courses on the theory and history of theatre.

Мета статті полягає у визначенні основних комунікативних принципів, характерних для сайт-специфік театру, мистецької практики, що була започаткована у ХХ столітті й досі залишається однією з актуальних форм європейського, північноамериканського театру та тих театральних культур, що розвиваються у схожій парадигмі. Методологія дослідження. В опрацюванні теми було використано аналітичний метод, що є необхідним для вивчення мистецтвознавчого аспекту проблеми. Застосовано також методи систематизації та узагальнення для аргументації самобутності феномена сайт-специфік театру, його місця в сучасному театральному процесі. Формальний метод покликаний дослідити форму художнього, у даному разі сценічного, твору, з метою визначення його специфіки. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що постановки, обрані для аналізу, які презентують таку форму театру, розглядаються через проблему не лише особливостей організації простору, а й через проблему комунікації. Такий двовекторний підхід дає можливість систематизувати їх за цими двома базовими критеріями. Охарактеризовано та систематизовано базові типи постановок у контексті цієї форми з урахуванням їхнього подієвого потенціалу. Висновки. Аналіз вистав, репрезентативних для даної мистецької практики, дає підстави розглядати її не лише як форму, що передбачає розміщення театрального контенту у позаінституціональних приміщеннях. Простір стає формотворчою одиницею у конструюванні наративу театрального твору, що спонукає до формування особливих комунікативних принципів, якими керуються при постановках: комунікація глядачів із простором/неживими об’єктами (сценографія, реквізит); інтеракція між глядачами й акторами. Можна виокремити два базових комунікативних принципи, характерних для зазначеної форми. Один передбачає фізичну присутність глядачів у змодельованому світі вистави. Другий принцип передбачає, крім цього, ще й функціональну заангажованість глядачів, пропонуючи їм різні рівні партисипації. Дослідницькі матеріали статті, розширюють арсенал знань щодо особливостей такої форми театру, як сайт-специфік, та уможливлюють їх використання в навчальних курсах з теорії та історії театру.