Congenital diaphragmatic hernia (CDH) occurs with a frequency of 3.5 per 10,000 live births and occurs due to a fusion disorder of the closure of the pleuroperitoneal fold and transverse septum during 8-12 weeks of gestation. In an isolated variant of this pathology, mortality is quite high and there are a number of controversial issues. Even in the best specialized prenatal intensive care centers, the mortality rate reaches 30%. The use of new technologies in the treatment of CDH has increased the survival rate of patients, however, against this background, there is an increase in surgical problems associated with CDH. Purpose - to describe the structure and incidence of reoperations in children with CDH, depending on the access, identification of the main risk factors for reoperations, pathogenetic justification of optimal surgical access. Materials and methods. A retrospective cohort study of surgical correction of CDH in 104 infants who were operated on the basis of the NCH «OKHMATDYT» during 2000-2020 was conducted. To homogenize the group and to maximally exclude selection bias in order to identify risk factors, we include a group of patients with left-sided CDH in the study. Correction of the left-sided CDH was performed through the laparotomic approach in 51 patients (61%). Thoracotomy for left-sided EDH was used in 33 (39%) patients. Results. In the study group of patients, 14 (16.7%) reoperations were performed in this group at different times of the long-term period. The indications for reoperations were: adhesive intestinal obstruction - 3 (21.5%), inc. strangulated intestinal obstruction with bowel necrosis - 2 (14%), obstruction caused by malrotation - 1 (7%), gastroesophageal reflux - 4 (29.5%), recurrent hernia - 2 (14%), pectus excavatum - 1 (7%), spleen torsion - 1 (7%). The number of reoperations in the study group during a certain observation period was slightly higher in the thoracotomy group (18% versus 14%, p=0.80). More than half of repeated interventions were associated with acute intestinal obstruction, more often after laparotomy (35.7 versus 7%; p=0.16). In this group, 5 reoperations were performed, the cause of which was intestinal obstruction, in contrast to the thoracic group, where one patient was operated for malrotation. Reoperations for recurrent diaphragmatic hernia occurred only in the thoracotomy group in one patient with agenesis of the left diaphragm dome. Early postoperative mortality was found slightly higher in the laparotomy group (27.4% versus 18.1%; p=0.167). Conclusions. The optimal method of surgical treatment of large defects and agenesis of the dome is surgical correction of the diaphragm through a thoracotomy approach using a synthetic patch and thoracalization of the abdominal cavity. The abdominal approach has a high risk of reoperations, which is associated with the development of the adhesive process and the likelihood of the formation of ventral hernias due to viscero-abdominal imbalance. The indications for the use of thoracic access and patches for plasty of the diaphragm defect should be expanded regardless of the side of the lesion and the size of the defect. The main factors determining the risk of recurrent CDH are the size of the hernial defect and the method of diaphragm correction. The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki declaration. The study protocol was approved by the Local ethics committee of all participating institutions. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies. No conflict of interest was declared by the authors.

Врожденная диафрагмальная грыжа (ВДГ) встречается с частотой 3,5 на 10 000 живорожденных детей и возникает вследствие нарушения смыкания плевро-брюшинной складки и поперечной перегородки в течение 8-12-й недели гестации. Даже в лучших специализированных пренатальных центрах интенсивной терапии показатель смертности достигает 30%. Применение новейших технологий в лечении ВДГ увеличило процент выживаемости пациентов, однако на этом фоне отмечается и рост хирургических проблем, ассоциированных с ВДГ. Цель - описать структуру и частоту возникновения повторных операций у детей с ВДГ в зависимости от доступа; определить основные факторы риска повторного вмешательства; провести патогенетическое обоснование оптимального хирургического доступа. Материалы и методы. Проведено ретроспективное когортное исследование хирургической коррекции ВДГ у 104 новорожденных детей из группы высокого риска, прооперированных на базе Национальной детской специализированной больницы «ОХМАТДЕТ» в период 2000-2020 гг. Для гомогенизации группы, чтобы максимально исключить предубежденность отбора с целью выявления факторов риска, в исследование включена группа пациентов с левосторонней ВДГ. Коррекция левосторонней ВДГ проведена через лапаротомный доступ 51 (61%) пациенту. Торакотомия при левосторонней ВДГ выполнена 33 (39%) пациентам. Результаты. В исследуемой группе пациентов выполнено 14 (16,7%) повторных операций в разные сроки отдаленного периода. Показаниями к повторным оперативным вмешательствам были: спаечная кишечная непроходимость - 3 (21,5%), в т.ч. странгуляционная кишечная непроходимость с некрозом кишки - 2 (14%), непроходимость, вызванная мальротацией - 1 (7%), желудочно-пищеводный рефлюкс - 4 (29,5%), рецидив грыжи - 2 (14%), воронкообразная деформация грудной клетки - 1 (7%), перекрут селезенки - 1 (7%). Количество повторных хирургических операций в группе исследования в течение определенного периода наблюдения было незначительно выше в группе торакотомий (18% против 14%; р=0,80). Более половины повторных вмешательств были связаны с острой кишечной непроходимостью, чаще встречались после лапаротомии (35,7 против 7%; р=0,16). В данной группе проведено 5 повторных операций, причиной которых была кишечная непроходимость, в отличие от торакальной группы, где прооперирован один пациент по поводу мальротации. Повторные оперативные вмешательства по поводу рецидива диафрагмальной грыжи имели место только в группе торакотомий (у одного пациента с агенезией левого купола диафрагмы). Ранняя послеоперационная летальность обнаружена несколько выше в группе лапаротомий (27,4% против 18,1%; р=0,167). Выводы. Оптимальным способом операционного лечения больших дефектов и агенезии купола является пластика диафрагмы через торакотомный доступ с использованием синтетической заплаты и торакализацией брюшной полости. Абдоминальный доступ обладает большим риском повторных операций, что связано с развитием спаечного процесса и вероятностью формирования вентральных грыж в связи с висцеро-абдоминальной диспропрцией. Показания к применению торакального доступа и заплат для пластики дефекта диафрагмы следует расширить независимо от стороны поражения и размера дефекта. Основными факторами, определяющими риск рецидива ВДГ, являются размер грыжевого дефекта и способ пластики диафрагмы. Исследование выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской декларации. Протокол исследования одобрен Локальным этическим комитетом участвующего учреждения. На проведение исследований получено информированное согласие пациентов. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.

Вроджена діафрагмальна грижа (ВДГ) зустрічається з частотою 3.5 на 10 000 живонароджених дітей та виникає внаслідок порушення змикання плевро-очеревинної складки та поперечної перегородки протягом 8-12-го тижня гестації. Навіть у найкращих спеціалізованих пренатальних центрах інтенсивної терапії показник смертності сягає до 30%. Застосування новітніх технологій у лікуванні ВДГ збільшило відсоток виживання пацієнтів, однак на цьому тлі збільшуються хірургічні проблеми, асоційовані з ВДГ. Мета - описати структуру та частоту виникнення повторних операцій у дітей з ВДГ залежно від доступу; визначити основні чинники ризику повторних втручань; провести патогенетичне обґрунтування оптимального хірургічного доступу. Матеріали та методи. Проведено ретроспективне когортне дослідження хірургічної корекції ВДГ у 104 новонароджених дітей з групи високого ризику, прооперованих на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» у період 2000-2020 рр. Для гомогенізації групи, максимального виключення упередження відбору та з метою виявлення чинників ризику повторних операцій, до детальної розробки залучено 84 пацієнти з лівобічною ВДГ. У цій групі корекцію ВДГ проведено через лапаротомний доступ 51 (61%) пацієнту, торакотомію виконано 33 (39%) пацієнтам. Результати. У досліджуваній групі пацієнтів виконано 14 (16,7%) повторних операцій у різні терміни віддаленого періоду. Показаннями до повторних оперативних втручань були: спайкова кишкова непрохідність - 3 (21,5%), у тому числі странгуляційна з некрозом кишки - 2 (14%); непрохідність, спричинена мальротацією - 1 (7%), шлунково-стравохідний рефлюкс - 4 (29,5%), рецидив грижі - 2 (14%), лійкоподібна деформація грудної клітки - 1 (7%), перекрут селезінки - 1 (7%). Кількість повторних хірургічних операцій у групі дослідження була незначно вищою у групі торакотомій (18% проти 14%; р=0,80). Більшість повторних втручань були пов’язані з гострою кишковою непрохідністю, які частіше зустрічались після лапаротомії (35,7% проти 7%; р=0,16). У цій групі проведено 5 повторних операцій, причиною яких була кишкова непрохідність, на відміну від торакальної групи, де прооперовано одного пацієнта з приводу мальротації. Повторні втручання з приводу рецидиву діафрагмальної грижі відмічалися лише у групі торакотомій, причому лише в одного пацієнта з агенезією лівого купола діафрагми. Рання післяопераційна летальність була дещо вищою у групі лапаротомій (27,4% проти 18,1%; р=0,167). Висновки. Оптимальним способом операційного лікування великих дефектів та агенезії купола є пластика діафрагми через торакотомний доступ із застосуванням синтетичної заплати та «торакалізацією» черевної порожнини. Абдомінальному доступу притаманний вищий ризик повторних операцій, що пов’язано з розвитком спайкового процесу та ймовірністю формування вентральних кил у зв’язку з вісцеро-абдомінальною диспропорцією. Показання до застосування торакального доступу і латок для пластики дефекту діафрагми слід розширити незалежно від боку ураження та розміру дефекту. Основними чинниками, що визначають ризик рецидиву ВДГ, є розмір грижового дефекту та спосіб пластики діафрагми. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.