The article analyzes the state of counting the casualties of the Holodomor-genocide of 1932-1933 in Ukraine. In par-ticular, there are testimonies of German and Italian diplomats of the time, who received confidential information from Soviet officials, which formed the basis of the established diaspora statement about the casualties: “from 7 to 10 million”. It is noted that during Gorbachev’s Perestroika in the USSR, Moscow was forced to recognize the Holodomor in Ukraine and allowed to write about the loss of 3.5 million people. Modern Ukrainian demographers, who work for foreign grants, continue to support this figure with some clarifications. At the same time, the primary documents of the Ukrainian archives, thanks to the historical and statistical method, make it possible to establish the minimum number of casualties during the Holodomor-genocide of 1932-1933 at 7,117.6 thousand people, because the information has been perceived on the population of the UkrSSR as of early 1932 (32,680 thousand people) and those born in 1932-1933, which allows us to establish the presence of inhabitants of the city and village as of January 1, 1934 using updated materials of the All-Union Census of 1937 and human growth in 1934-1936 – only 26,815.8 thousand. And it should have been 33,853.5 thousand people. And the use of histor-ical-statistical method of calculation allows to reach the figure of 9.5 million in the UkrSSR. This is provided that the dead hungry Ukrainian peasants in Russia and Belarus, where they went for bread, and were shot by Soviet border guards or drowned in the Zbruch and the Dniester due to their inability to swim are counted; when the number of workers brought from the Soviet republics in 1932-1936 to the socialist new buildings of the UkrSSR, who were counted as its inhabitants during the All-Union census of 1937, etc., are established.Of particular importance for establishing the probability of these losses is the reconstruction of the correspondence of the occupancy of the first grades of Ukrainian schools in 1932-1939 with the number of births in 1924-1931. Thus, in the Orativ, Tarashchansky, and Pereyaslavsky districts of the then Kyiv Region, after 1933, half or even less of 8-year-old children were admitted to school. The same picture was observed in all areas of the current Poltava Region. As in all primary schools in the Petrykivka district of the Dnipropetrovsk Region, where almost half of last year’s students of 1st-3rd grades, who continued their education from September 1, 1933, were not admitted – 1,883.This comprehensive approach to the study has made it possible to establish the loss of children, which was not less than 4 million, and the total losses in the UkrSSR, using the historical and legal method, – more than 9 million people. More than 1 million losses of Ukrainians outside the UkrSSR should be added to these victims, which is a total of more than 10 million.

В статье проанализировано состояние подсчета жертв Голодомора-геноцида 1932 - 1933 годов в Украине. В частности приводятся свидетельства тогдашних немецких и итальянских дипломатов, получавших конфиденциальную информацию от советских чиновников, которая и легла в основу установившегося в диаспоре выражения о потерях: «от 7 до 10 миллионов». Отмечается, что в ходе горбачевской перестройки в СССР Москва вынуждена была признать Голодомор в Украине и позволила писать о потерях от него в количестве 3,5 миллиона человек. Эту цифру продолжают отстаивать с некоторыми уточнениями и современные украинские демографы, которые работают на зарубежные гранты. В то же время первичные документы украинских архивов благодаря историко-статистическому методу дают возможность установить минимальное количество потерь во время Голодомора-геноцида 1932 - 1933 годов в 7.117,6 тысяч человек, потому что сохранились данные о численности населения УССР по состоянию на начало 1932 года в количестве 32,680 тысяч человек и о родившихся в 1932 - 1933 годах, что дает возможность, используя уточненные материалы переписи 1937 и человеческий прирост в 1934 - 1936 годах, установить наличие жителей города и села состоянию на 1 января 1934 года - только 26.815,8 тысячи. А должно быть - 33.853,5 тысячи. Использование историко-статистического метода расчетов позволяет выйти и на показатель 9,5 миллиона в УССР. Это при условии, что будут посчитаны умершие голодные украинские крестьяне в России и Беларуси, куда они пошли за хлебом, и расстрелянные советскими пограничниками или утонувшие в Збруче и Днестре из-за неумения плавать; когда будет установлено количество завезенных в 1932 - 1936 годах работников из советских республик на социалистические новостройки УССР, которых во время Всесоюзной переписи 1937 года считают как жителей этих республик и тому подобное.Особое значение для установления достоверности этих потерь имеет реконструкция соответствия наполнения первых классов украинских школ в 1932 - 1939 годах с количеством рожденных в 1924 - 1931 годах. Так, в Оратовском, Таращанском и Переяславском районах тогдашней Киевской области после 1933 года к ним приняли половину, а то и меньше детей 8-летнего возраста, шедших тогда в школу. Такая же картина и по всем районам нынешней Полтавской области. Как и во всех начальных школах Петриковского района Днепропетровской области, где из прошлогодних учеников 1-3 классов, продолживших обучение с 1 сентября 1933 года, не досчитались 1.883 - почти половины.Именно такой комплексный подход исследования дает возможность установить потери детей минимум до 4 миллионов, а общие по УССР с использованием историко-правового метода - более 9 миллионов человек. К этим жертвам необходимо добавить и более 1 миллиона потерь украинцев за пределами УССР, что составляет в общей сложности более 10 миллионов.

У статті проаналізовано стан підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років в Україні. Зокрема наводяться свідчення тогочасних німецьких та італійських дипломатів, які одержували конфіденційну інформацію від радянських урядовців, яка і лягла в основу усталеного в діаспорі виразу про втрати: «від 7 до 10 мільйонів». Наголошується, що в ході горбачовської перебудови в СРСР Москва змушена була визнати Голодомор в Україні й дозволила писати про втрати від нього в кількості 3,5 мільйона осіб. Цю цифру продовжують обстоювати з деякими уточненнями й сучасні українські демографи, котрі працюють на закордонні гранти. У той же час первинні документи українських архівів завдяки історико-статистичному методу дають можливість встановити мінімальну кількість втрат під час Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років у 7.117,6 тисячі осіб, бо збереглися дані про кількість населення УСРР станом на початок 1932 року в кількості 32,680 тисяч осіб і про народжених у 1932 – 1933 роках, що дає можливість, використовуючи уточнені матеріали Всесоюзного перепису 1937 року й людський приріст у 1934 – 1936 роках, встановити наявність мешканців міста й села станом на 1 січня 1934 року – лише 26.815,8 тисячі. А мало бути – 33.853,5 тисячі. А використання історико-статистичного методу розрахунків дозволяє вийти і на показник 9,5 мільйона в УСРР. Це за умови, коли будуть пораховані померлі голодні українські селяни в Росії та Білорусі, куди вони пішли за хлібом, і розстріляні радянськими прикордонниками чи потоплені в Збручі й Дністрі через невміння плавати; коли буде встановлено кількість завезених у 1932 – 1936 роках заробітчан з радянських республік на соціалістичні новобудови УСРР, яких під час Всесоюз-ного перепису 1937 року порахують як її мешканців тощо. Особливе значення для встановлення вірогідності цих втрат має реконструкція відповідності наповнення перших класів українських шкіл у 1932 – 1939 роках з кількістю народжених у 1924 – 1931 роках. Так, у Оратівському, Таращанському й Переяславському районах тодішньої Київської області після 1933 року до них прийняли половину, а то й менше дітей 8-річного віку, які тоді йшли до школи. Така ж картина і по всіх районах нинішньої Полтавської області. Як і в усіх початкових школах Петриківського району Дніпропетровської області, де з минулорічних учнів 1-3 класів, хто продовжив навчання з 1 вересня 1933 року, не дорахувалися 1.883 – майже половини. Саме такий комплексний підхід дослідження дає можливість встановити втрати дітей мінімум до 4 мільйонів, а загальні по УСРР з використанням історико-правового методу – понад 9 мільйонів осіб. До цих жертв необхідно додати і понад 1 мільйон втрат українців поза межами УСРР, що становить у цілому понад 10 мільйонів.