The article is devoted to the analysis of the institute of control in international law as one of the elements for attributing the behaviour of a separatist entity or other anti-governmental organisation to the state in the process of bringing the latter to international legal responsibility for internationally wrongful acts, primarily massive human rights violations. The author emphasises the growing importance of the issue of control in the context of modern armed conflicts, where ‘proxy’ forces are increasingly used, acting formally independently but in fact controlled by states. This raises new challenges for international law, especially in the area of human rights protection, including during armed conflicts, and State responsibility. The article examines the provisions of some international instruments relating to the responsibility of States for internationally wrongful acts, and in particular those provisions which provide for attribution of conduct of individuals or groups of individuals acting ‘at the direction’, or ‘under the direction’, or ‘under the control’ of the State. The article discusses three main concepts of control, namely: strict control, effective control and general control. The authors analyse in detail the history of the emergence and development of each concept, as well as explain the main differences between them, and reveal their strengths and weaknesses. It is argued that strict control requires complete dependence of the organisation on the state, while effective control allows for autonomy of the organisation, but requires a certain influence of the state on its actions. Overall control emphasises the importance of structured interaction between the state and the group. The authors provide examples of the application of these concepts in the practice of international justice bodies, including the International Court of Justice, the European Court of Human Rights, and the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia, highlighting the difference in approaches to assessing control and responsibility of states. These examples demonstrate the difficulty of proving a certain level of control, which affects the resolution of disputes in international courts.

Стаття, присвячена аналізу інституту контролю в міжнародному праві, як один із елементів для присвоєння поведінки сепаратистського утворення чи іншої антиурядової організації дер­жаві в процесі притягнення останньої до міжнародно-правової відповідальності за вчинення між­народнопротиправні діяння, в першу чергу масові порушення прав людини. Наголошується на зростанні важливості питання контролю в умовах сучасних збройних конфліктів, де все частіше використовуються «проксі» сили, що діють формально незалежно, але насправді підконтрольні державам. Це викликає нові виклики для міжнародного права, особливо у сфері захисту прав лю­дини в тому числі під час збройних конфліктів та відповідальності держав. Досліджено положення деяких міжнародних документів, які стосуються питання відповідаль­ності держав за міжнародно протиправні діяння, і зокрема ті їх положення що передбачають атри­буцію поведінки осіб або груп осіб, які діють «за вказівками», або «під керівництвом», або «під контролем» держави. В статті розглядаються три основні концепції контролю, а саме: суворий контроль, ефектив­ний контроль та загальний контроль. Автори детально аналізують історію виникнення та розвит­кукожної концепції, а також пояснюють основні відмінності між ними, розкривають їх сильні та слабкі сторони. Стверджується, що суворий контроль вимагає повної залежності організації від держави, тоді як ефективний контроль допускає автономію організації, але вимагає наявності певного впливу держави на її дії. Загальний контроль підкреслює важливість структурованої взаємодії між державою та угрупуванням. Автори наводять приклади застосування цих концепцій у практиці органів міжнародної юсти­ції, зокрема Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини, Міжнародного три­буналу для колишньої Югославії, підкреслюючи різницю в підходах до оцінки контролю та від­повідальності держав. Ці приклади свідчать про складність доведення певного рівня контролю, що впливає на вирішення спорів у міжнародних судах.