Введение. Оптимизация интраоперационной инфузионной терапии является одним из элементов программы ускоренного восстановления после хирургических вмешательств. Стратегия избегания перегрузки жидкостью показала позитивные результаты у взрослых, однако остается не выясненной у детей. Потребность в жидкости у детей више, чем у взрослых и варьирует в зависимости от возраста ребенка. Остается неясным, возможно ли экстраполировать результаты исследлований, полученные у взрослых, на детей и использовать похожие рекомендации. Цель и задачи исследования. Сравнить результаты применения разных объемов интраоперационной инфузионной терапии у детей с точки зрения влияния на показатели стрессового ответа при плановых ортопедических хирургических вмешательствах. Материалы и методы. В проспективное исследование вошло 60 педиатрических пациентов старше 1 года, подвергавшиеся плановым ортопедическим хирургическим вмешательствам. Пациенты были стратифицированы в две группы в зависимости от объема инфузии базового кристаллоидного раствора. В группе 1 пациенты получали инфузию со скоростью > 7 мл/кг/ч., в группе 2 < 7 мл/кг/ч. Оценивали в течение операции показатели артериального давления, частоты сердечных сокращений, темпа диуреза, гемоглобина, гематокрита, концентрации глюкозы крови и кислотноосновное состояние. После операции определяли уровень лактата, инсулина в крови, индекс инсулинорезистентности тканей HOMA-IR и индекс чувствительности тканей к инсулину QUICKI. Статистическую обработку данных проводили с использованием U-теста МаннаУитни. Результаты. Определено две группы. В группе 1 (n=30) пациенты получили 10,7 ± 3,03 мл/кг/ч. и в группе 2 (n=30) – 5,07 ± 1,15 мл/кг/ч. кристаллоидных растворов в качестве базовой интраоперационной инфузионной терапии. В обеих группах не выявлено значимых изменений в показателях артериального давления, частоты сердечных сокращений, уровня гемоглобина и гематокрита, а также в показателях кислотно-щелочного состояния. Но в группе 2 темп диуреза был ниже (0,43 ± 0,59 мл/кг/ч), чем в группе 1 (1,16 ± 0,89, p=0,009). Концентрация глюкозы в конце операции незначимо повысилась в обеих группах, однако уровень инсулина и индекс инсулинорезистентности тканей HOMA-IR був значительно выше в группе 2 (инсулин 5,39 ± 3,93 vs 8,94 ± 6,15 мЕд/л, p=0,006; HOMA-IR 1,30 ± 1,05 vs 2,39 ± 2,14, p=0,004), а индекс QUICKI в группе 2 был ниже (0,39 ± 0,05 vs 0,35 ± 0,04, p=0,004). Также обнаружена тенденция к более высокой концентрации лактата в крови в группе 2 (1,46 ± 0,62 vs 1,90 ± 0,69, p=0,07), хотя это оказалось статистически не значимым. Выводы. В исследовании выявлена тендеция к инсулинорезистетности тканей как одному из показателей хирургической стресс-реакции у детей, получавших объем базовой инфузионной терапии < 7 мл/ кг/ч. во время ортопедических хирургических вмешательств. Результаты исследования предполагают, что ограничения в интраоперационной инфузионной терапии является неприемлемым у детей, а объем базовых кристаллоидных растворов у них должен быть большим, по крайней мере, чем 7 мл/кг/год., при ортопедических операциях. Дальнейшие исследования необходимы для определения минимального приемлемого объема инфузионной терапии и при других типах хирургических вмешательств у детей.

Вступ. Оптимізація інтраопераційної інфузійної терапії є одним з елементів програми швидкого відновлення після хірургічних втручань. Стратегія уникання перенавантаження рідиною показала позитивнірезультати у дорослих, але залишається не з’ясованою у дітей. Потреби в рідині у дітей вище, ніж у дорослих, і варіюють залежно від віку дитини. Залишається не ясним, чи можливо екстраполювати результатидосліджень, отримані у дорослих пацієнтів, на дітей та використовувати схожі рекомендації.Мета і завдання дослідження. Порівняти результати застосування різних об’ємів інтраопераційної інфузійної терапії у дітей з точки зору впливу на показники стресової відповіді при планових ортопедичниххірургічних втручаннях.Матеріали і методи. До проспективного дослідження увійшло 60 педіатричних пацієнтів старше 1 року,які підлягали плановим ортопедичним хірургічним втручанням. Пацієнти були стратифіковані у дві групи залежно від об’єму інфузії базового кристалоїдного розчину. В групі 1 пацієнти отримали інфузію зі швидкістю> 7 мл/кг/год., у групі 2 відповідно < 7 мл/кг/год. Оцінювали протягом операції показники артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, темпу діурезу, гемоглобіну, гематокриту, концентрації глюкози крові та кислотно-лужний стан. Після операції визначали рівень лактату, інсуліну в крові, індекс інсулінорезистентностітканин HOMA-IR та індекс чутливості тканин до інсуліну QUICKI. Статистичну обробку даних проводили звикористанням U-тесту Манна-Уитні.Результати. Було визначено дві групи. У групі 1 (n=30) пацієнти отримали 10,7 ± 3,03 мл/кг/год. та вгрупі 2 (n=30) – 5,07 ± 1,15 мл/кг/год. кристалоїдних розчинів як базову інтраопераційну інфузійну терапію. Вобох групах не виявлено значущих змін у показниках артеріального тиску, частоті серцевих скорочень, рівнягемоглобіну та гематокриту, а також у показниках кислотно-лужного стану. Але в групі 2 темп діурезу бувнижчим (0,43 ± 0,59 мл/кг/год.) за такий у групі 1 (1,16 ± 0,89, p=0,009). Концентрація глюкози наприкінціоперації незначно підвищилася в обох групах, проте рівень інсуліну та індекс інсулінорезистентності тканинHOMA-IR був значно вище в групі 2 (інсулін 5,39 ± 3,93 vs 8,94 ± 6,15 мОд/л, p=0,006; HOMA-IR 1,30 ± 1,05 vs2,39 ± 2,14, p=0,004), а індекс QUICKI в групі 2 був нижчим (0,39 ± 0,05 vs 0,35 ± 0,04, p=0,004). Також виявлено тенденцію до більш високої концентрації лактату у крові в групі 2 (1,46 ± 0,62 vs 1,90 ± 0,69, p=0,07),хоча це було статистично не значущим.Висновки. У дослідженні виявлено тенденцію до інсулінорезистентності тканин як одного з показниківхірургічної стрес-відповіді у дітей, які отримували об’єм базової інфузійної терапії < 7 мл/кг/год., під час ортопедичних хірургічних втручань. Результати дослідження припускають, що обмеження в інтраопераційнійінфузійній терапії є неприйнятним у дітей, та об’єм базових кристалоїдних розчинів у них повинен бути принаймні більшим за 7 мл/кг/год. при ортопедичних операціях. Подальші дослідження необхідні для визначеннямінімального прийнятного об’єму інфузійної терапії і при інших типах хірургічних втручань у дітей.

Introduction. Optimization of the intraoperative fluid therapy is one of the elements of the ERAS program. The strategy of avoiding fluid overload has shown positive results in adults, but still remains unexplored in children. Fluid requirements in children are higher than in adults and they vary with age. It’s still not clear whether it is possible or not to extrapolate the data of studies obtained in adults to children and to use similar recommendations. The aim of this study is to compare intraoperative fluid approaches from the point of view of surgical stress response in children undergoing orthopaedic surgery. Material and Methods: The study included 60 pediatric patients over 1 year of age who had undergone orthopaedic surgery. Рatients were stratified into two groups depending on the volume of intraoperative base crystalloid infusion. First group of patients received <7 ml/kg/h crystalloids, and the second group of patients received > 7 ml/kg/h. We evaluated intraoperatively changes of blood pressure, heart rate, urine output, Hb, Ht, blood glucose, acidbase status. After surgery we estimated lactate, insulin, insulin resistance index HOMA-IR (homeostatic model assessment) and insulin sensitivity index QUICKI. Mean data was compared with Mann-Whitney U-test. Results of the study: After stratification two groups were identified. The first group of patients (n=30) received 10.7 ± 3.03 ml/kg/h and the second one 2 (n=30) – 5.07 ± 1.15 ml/kg/h of intraoperative crystalloid fluids as a basic fluid therapy. We did not find significant changes in blood pressure, heart rate, Hb, Ht, acid-base status in both groups. But the urine output was decreased in the group 2 (0.43 ± 0.59 ml/kg/h) in comparison with the group 1 (1.16 ± 0.89, p=0.009). The concentration of blood glucose was insignificantly increased in both groups, but the level of insulin and HOMA-IR was significantly higher in group 2 (insulin 5.39 ± 3.93 vs 8.94 ± 6.15 mU/L, p=0.006; HOMAIR 1.30 ± 1.05 vs 2.39 ± 2.14, p=0.004), and index QUICKI was lower (0.39 ± 0.05 vs 0.35 ± 0.04, p=0.004). We also found the tendency to lactation increase in group 2 (1.46 ± 0.62 vs 1.90 ± 0.69, p=0.07), even though that was not significant. Conclusion: This study revealed the tendency to insulin resistance of tissues as one of the signs of a surgical stress response in children who were limited in intraoperative fluid therapy during orthopaedic surgery. Results of the study suggest that the limitation of intraoperative fluids is not applicable for children, and the volume of base crystalloids must be more than at least 7 ml/kg/h during paediatric orthopaedic surgery. Further research is necessary to determine what minimum volume is acceptable in other types of paediatric surgeries.