The article examines the role of informed consent of donors in the context of postmortem reproduction in terms of constitutional rights protection. Postmortem reproduction, which involves the use of reproductive material after the death of a donor, is a complex and controversial issue that requires careful legal regulation. The study focuses on the issue of ensuring the rights of donors, their families, and the rights of future children. In the context of the russian-Ukrainian war, the issue of postmortem reproduction is of particular importance. Ukraine’s defenders, risking their lives and health, often find themselves in situations that jeopardize their right to procreation. Injuries sustained during combat operations can lead to loss of reproductive function, and the death of a serviceman deprives his family of the opportunity to have descendants. In such cases, the possibility of preserving and utilizing the genetic material of servicemen who have been killed or seriously injured is extremely important. This not only allows for the realization of the serviceman’s right to paternity, but also contributes to the preservation of the nation’s gene pool, especially in the context of the demographic crisis caused by the war. A clear legislative regulation of postmortem reproduction for servicemen and women is an act of recognition of their contribution to the defense of the country and a guarantee that their memory and genetic heritage will be preserved for future generations. The article analyzes the national and international legal norms governing informed consent in postmortem reproduction, as well as the practices of other countries, including the experience of the European Union. Particular attention is paid to constitutional guarantees of human rights, such as the right to life, the right to autonomy, privacy, information and the right to respect for private life. The study includes an analysis of the legal aspects of informed donor consent in postmortem reproduction, including issues of moral responsibility, risks, and potential conflicts of interest. The authors also examine the role of case law in shaping the legal regulation of postmortem reproduction and informed consent of donors. In particular, they analyze the precedents that have influenced the development of this area of law and assess their impact on the formation of legislation in Ukraine. Finally, the author summarizes the importance of ensuring the rights of the donor and his/her family through informed consent, which, in the opinion of the authors of this study, is a key condition for the observance of constitutional rights and freedoms in postmortem reproduction. This article will serve as an important information resource for lawyers, academics, healthcare professionals and anyone interested in reproductive law and bioethics. It will contribute to a deeper understanding of the complex legal and ethical aspects of postmortem reproduction and to the development of legal approaches that will maximize the protection of the rights of all participants in this process.

У статті досліджено роль інформованої згоди донорів у контексті постмортальної репродукції з точки зору захисту конституційних прав. Постмортальна репродукція, що передбачає використання репродуктивного матеріалу після смерті донора, є складною та контроверсійною проблемою, яка потребує ретельного правового регулювання. У центрі уваги дослідження – питання забезпечення прав донорів, їхніх родин, а також прав майбутніх дітей. У контексті російсько-української війни питання постмортальної репродукції набуває особливого значення. Захисники України, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, часто опиняються у ситуаціях, які ставлять під загрозу їх право на продовження роду. Поранення, отримані під час бойових дій, можуть призвести до втрати репродуктивної функції, а загибель військовослужбовця позбавляє його родину можливості мати нащадків. У таких випадках, можливість збереження та використання генетичного матеріалу військовослужбовців, які загинули або отримали важкі поранення, є надзвичайно важливою. Це не тільки дає змогу реалізувати право військовослужбовця на батьківство, але й сприяє збереженню генофонду нації, особливо в умовах демографічної кризи, спричиненої війною. Чітке законодавче врегулювання постмортальної репродукції для військовослужбовців є актом визнання їхнього внеску у захист країни та гарантією того, що їхня пам’ять та генетичний спадок будуть збережені для майбутніх поколінь. У статті аналізуються національні та міжнародні правові норми, що регулюють інформовану згоду в постмортальній репродукції, а також практики інших країн, зокрема досвід Європейського Союзу. Окрему увагу приділено конституційним гарантіям прав людини, таким як право на життя, право на автономію, приватність, інформацію та право на повагу до приватного життя. Дослідження охоплює аналіз правових аспектів інформованої згоди донорів у постмортальній репродукції, включаючи питання моральної відповідальності, ризики та потенційні конфлікти інтересів. Автори статті також досліджують роль судової практики у формуванні правового регулювання постмортальної репродукції та інформованої згоди донорів. Зокрема, аналізуються прецеденти, що вплинули на розвиток цієї галузі права, та оцінюється їхній вплив на формування законодавства в Україні. Наприкінці підведений підсумок щодо питання важливості забезпечення прав донора та його родини шляхом інформованої згоди, яка, на думку авторів даного дослідження, є ключовою умовою дотримання конституційних прав і свобод у постмортальній репродукції. Ця стаття слугуватиме важливим інформаційним ресурсом для юристів, науковців, медичних працівників та всіх зацікавлених у питаннях репродуктивного права та біоетики. Вона сприятиме глибшому розумінню складних правових та етичних аспектів постмортальної репродукції і формуванню правових підходів, що максимально захищатимуть права усіх учасників цього процесу.