It is indicated that Russia’s armed aggression against Ukraine has been ongoing for more than eleven years, characterized by the systematic commission of war crimes by servicemen of the armed forces of the aggressor state, which highlights the need for the functioning of legal mechanisms for bringing to criminal responsibility for the commission of such crimes. This article examines the doctrine of command responsibility for war crimes in international law and Ukraine’s national legal system. Amid the ongoing Russian-Ukrainian war and numerous war crimes committed by the aggressor’s armed forces, the question of effective mechanisms to hold perpetrators accountable remains highly relevant. The article traces the origins of the doctrine of command responsibility, from the earliest international legal instruments - such as the Hague Conventions of 1899 and 1907, the Leipzig Trial, and the Yamashita case - to its modern development through the Geneva Conventions, the 1977 Additional Protocol, the statutes of the International Criminal Tribunals for Yugoslavia and Rwanda, and the Rome Statute of the International Criminal Court. It demonstrates that the core of command responsibility involves imposing individual criminal liability on military commanders or other superiors for inaction, specifically their failure to exercise proper control over subordinates who commit war crimes. Responsibility is not for the crimes of subordinates per se, but for their unlawful actions when the superior neglects the duty to prevent, stop, or punish such actions. Special attention is given to incorporating international legal standards into national law: in October 2024, Article 31-1 was added to Ukraine’s Criminal Code, which largely copies the provisions of Article 28 of the Rome Statute. Focus is on academic debates in Ukraine about the usefulness of enshrining this institution, the issue of the relationship between command responsibility and the institution of complicity, and potential challenges in applying this innovation practically. It is concluded that the institution of command responsibility is crucial for ensuring the principle of the inevitability of punishment for war crimes, especially in cases of mass or systematic offences. At the same time, effective implementation of this doctrine in Ukraine requires the development of consistent law enforcement practices and proper scientific understanding.

Вказується, вже більше одинадцяти років триває збройна агресія росії проти України, що ха- рактеризується систематичним вчиненням воєнних злочинів військовослужбовцями збройних сил держави-агресора, що актуалізує необхідність функціонування правових механізмів притяг- нення до кримінальної відповідальності за скоєння таких злочинів. У статті досліджено доктрину командної відповідальності за воєнні злочини у міжнародному праві та національній правовій системі України. З огляду на триваючу російсько-українську вій- ну та численні воєнні злочини, скоєні військовими збройних сил агресора, питання ефективних механізмів притягнення до відповідальності набуває особливої актуальності. У статті розкри- то генезу доктрини командної відповідальності, простежуючи її витоки від перших міжнарод- но-правових актів – Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр., Лейпцизького процесу та справи генерала Ямашіти – до сучасного закріплення у Женевських конвенціях, Додатковому протоколі 1977 р., статутах міжнародних кримінальних трибуналів для Югославії та Руанди, а також у Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Показано, що сутність командної відповідальності по- лягає у покладенні індивідуальної кримінальної відповідальності на військових командирів чи інших начальників за бездіяльність, пов’язану з нездійсненням належного контролю над підлег- лими, які вчинили воєнні злочини. Відповідальність настає не за злочини підлеглих як такі, а за невиконання обов’язку запобігти, припинити чи покарати їхні протиправні дії. Окрему увагу приділено імплементації міжнародно-правових стандартів у національне зако-нодавство: у жовтні 2024 року Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 31-1, яка фактично відтворює положення статті 28 Римського статуту. Акцентовано на наукових дискусіях в Україні щодо доцільності закріплення цього інституту, проблеми співвідношення командної відповідальності та інституту співучасті, а також можливих труднощі практичного застосуван- ня нововведення. Зроблено висновок, що інститут командної відповідальності є ключовим для забезпечення принципу невідворотності покарання за воєнні злочини, особливо у випадках їх масового чи системного характеру. Водночас, для ефективної реалізації цієї доктрини в Україні необхідне вироблення сталої правозастосовної практики та її належне наукове осмислення.