The purpose of the article is to study the history of three concertos for piano and orchestra composition by Stanyslav Liudkevych, particularly the concerto in A Minor; research further performance issues of this work; find out the place of the concerto in the composer’s work and its genre uniqueness. Research methodology is based on historical, reference and analytical methods. The historical method makes it possible to highlight the process of S. Liudkevych’s work on the A Minor concerto and consider the differences of interpretations regarding the number of works of this genre in composer Liudkevych’s legacy and their composition history among various scientific works and reviews of his contemporaries. The reference method allows us to identify ways of contemporary research, learn the manuscripts of all works by S. Liudkevych in the genre of instrumental, especially piano, concerto, the result of which was editing the detected Concerto in A Minor, its preparation for publication and premiere by this article’s author. The analytical method allows us to explore the features of themes and formation processes and consider the concerto’s complex structure in A Minor and the combination of two different forms in one work by the composer: variational and sonata-symphonic. The scientific novelty. There is a first system analysis for S. Liudkeyich’s Concerto in A Minor for piano and orchestra. From the main results and conclusions, we can: 1) make a thorough and much more detailed map of the musical heritage by S. Liudkevych, in particular, his virtually unknown Concerto in A Minor, as one of the first examples of the genre of the instrumental concert in Ukrainian music; 2) to identify the characteristic features of the compositional and pianistic style by S. Liudkevych; 3) to determine the influence of the Concerto in A Minor on further work in the genre of the piano concerto; 4) to determine the reasons for forgetting and uncertainty of the first two piano concertos by S. Liudkevych and the need to introduce them to the musical heritage of the composer and the expanded repertoire of pianists.

Цель статьи — проанализировать историю создания Станиславом Людкевичем трех концертов для фортепиано с оркестром, в частности Концерта a-moll; исследовать дальнейшую исполнительскую проблематику этого произведения; выяснить место концерта в творчестве композитора и его жанровою уникальность. Методы исследования основываются на историческом, источниковедческом и аналитическом методах. Исторический метод дает возможность осветить процесс работы С. Людкевича над Концертом a-moll, рассмотреть имеющиеся разногласия, касающиеся количества произведений данного жанра в композиторском наследии Людкевича и их истории написания среди различных научных трудов и в отзывах его современников. Источниковедческий позволяет выявить пути современных поисков, ознакомление с рукописями всех произведений С. Людкевича в жанре инструментального, а именно фортепианного, концерта, конечным результатом чего стало редактирование найденного Концерта a-moll, его подготовка к изданию и премьерное исполнение автором данной статьи. Аналитический метод позволяет исследовать особенности тематизма и процессов формообразования, рассмотреть сложное строение Концерта a-moll и сочетание композитором в одном произведении двух различных форм: вариационной и сонатно-симфонической. Научная новизна. Впервые системно анализируется Концерт a-moll для фортепиано с оркестром С. Людкевича. Из результатов и выводов можно: 1) составить более детальную картину музыкального наследия С. Людкевича, в частности его практически неизвестного Концерта a-moll как одного из первых образцов жанра инструментального концерта в украинской музыке; 2) выявить характерные особенности композиторского и пианистического стиля Людкевича; 3) определить влияние Концерта a-moll на последующие произведения композитора в жанре инструментального концерта; 4) определить причины забвения и неизвестности двух первых фортепианных концертов С. Людкевича и необходимость внедрения их в музыкальное наследие композитора и в репертуарный список пианистов.

Мета статті — проаналізувати історію створення Станіславом Людкевичем трьох концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Концерту a-moll; дослідити подальшу виконавську проблематику цього твору; з’ясувати місце Концерту у творчості композитора та його жанрову унікальність. Методи дослідження ґрунтуються на історичному, джерелознавчому та аналітичному методах. Історичний метод дає можливість висвітлити процес роботи С. Людкевича над Концертом a-moll, розглянути наявні розбіжності трактувань щодо кількості творів цього жанру в композиторській спадщині Людкевича та їхні історії написання серед різних наукових праць та у відгуках його сучасників. Джерелознавчий дає змогу виявити шляхи сучасних пошуків, ознайомлення з рукописами всіх творів С. Людкевича в жанрі інструментального, а саме фортепіанного, концерту, кінцевим результатом чого стали редагування віднайденого Концерту a-moll, його підготовка до видання та прем’єрне виконання автором статті. Аналітичний метод дає змогу дослідити особливості тематизму і процесів формотворення, розглянути складну будову Концерту a-moll та поєднання композитором в одному творі двох різних форм: варіаційної та сонатно-симфонічної. Наукова новизна. Уперше системно аналізується Концерт a-moll для фортепіано з оркестром С. Людкевича. З головних результатів і висновків можна: 1) скласти детальнішу картину музичної спадщини С. Людкевича, зокрема його практично невідомого Концерту a-moll як одного з перших зразків жанру інструментального концерту в українській музиці; 2) виявити характерні риси композиторського та піаністичного стилю С. Людкевича; 3) визначити вплив Концерту a-moll на подальшу роботу композитора в жанрі фортепіанного концерту; 4) визначити причини забуття та невідомості двох перших фортепіанних концертів С. Людкевича та важливість їхнього долучення до музичної спадщини композитора та до репертуарного списку піаністів.